Батько нареченої, керівник Саратовської казенної палати, зажадав від майбутнього зятя, як обов’язкову умову для одруження, свідоцтво про перехід на третій курс.

Невдовзі молоді зняли кімнату. Однак ходили обідати до матері Михайла. Загалом, через «любовно-сімейну» епопею, Булгаков провчився в університеті сім років.

МЕДИЧНА ПРАКТИКА

19 липня 1914 року почалася Перша світова. Університет, окрім медичного факультету, було евакуйовано до Саратова. Михайло разом із Тетяною працював у госпіталі. Війна зруйнувала сталий побут сім’ї Булгакових.

Михайло добровольцем Червоного Хреста поїхав на фронт. Він опинився на Південно-західному фронті, де під командуванням Брусилова розгортався наступ. Російські війська зазнавали втрат. У госпіталях було безліч поранених. Булгаков переїхав ближче до фронту — в Чернівці. Улітку 1916 року він працював у прифронтовому госпіталі. Сестрою милосердя там була Тетяна Миколаївна. Раптово Булгакова, як військовозобов’язаного, відкликали до Москви, «направивши в розпорядження смоленського губернатора».

Зі Смоленська Булгакови подалися в Нiкольську (Смоленська губернія) земську лікарню. Там вони жили в жахливих умовах, ліків та інструментів не вистачало. Тут він проявив характер — учорашньому студентові довелося самому робити операції, про які він тільки знав із підручників. З’являються перші начерки «Записок юного лікаря».

У кінці вересня 1917 року Булгакова перевели до В’яземської міської земської лікарнi. У грудні того ж року він писав: «Я бачив, як натовпи б’ють скло в поїздах, бачив, як б’ють людей. Бачив голодні хвости біля лавок, зацькованих та жалюгідних офіцерів...».

КИЇВ В ОБЛОЗI

У лютому 1918 року він разом із Тетяною повернувся до Києва, де вони прожили до осені 1919 року.

У місті постійно змінювалася влада. Приходили то більшовики, то петлюрівці, то денікінські війська, то оголошувалася влада гетьмана Скоропадського.

Сестра Надія вийшла заміж за філолога Андрія Земського. Він став прапорщиком-артилеристом. Брат Микола, який закінчив із Золотою медаллю Олександрівську гімназію і який мріяв про кар’єру лікаря, несподівано вступив до військового училища. Навесні 1917-го Варя вийшла заміж за офіцера. Доля розкидала сім’ю Булгакових.

У Києві, на Андріївському узвозі, 13 Михайло Булгаков відкрив приватну практику, де лікував венеричні хвороби. Мати переїхала до чоловіка, але жили вони по сусідству: Андріївський узвіз, 38, де колись знімали кімнату Михайло і Таня Булгакови.

Булгакова мобілізували петлюрівці. Розповідь дружини: «...Його мобілізували спочатку синьожупанники... Потім удома чую — синьожупанники відходять. О першій годині ночі — дзвінок. Ми з Варею побігли, відчиняємо: стоїть весь блідий... Він прибіг абсолютно непритомний, весь тремтів. Розповідав: його вели з усіма з міста, пройшли міст, там далі стовпи чи колони... Він відстав, кинувся за стовп — і його не помітили... Після цього захворів, не міг підвестися... Напевно, це було щось нервове... Петлюрівці прогнали червоні війська, потім — навпаки, були тут і махновці...».

Оповідання Булгакова, які характеризують цей час, — «У ніч на 3-тє число», «Тиждень просвіти», «Червона корона», «Я вбив».

НА КАВКАЗ

У вересні приїхав у сім’ю Булгакових капітан Борис Андрійович Корецький. Він розповів, що Миколка лежить у п’ятигорському госпіталі, в нього був висипний тиф, але він уже одужує. І передав про це листа Костянтина Булгакова (двоюрідного брата Михайла). Варвара Михайлівна не могла заспокоїтися: її діти в біді. Урятувати їх може тільки старший брат. Булгаков присягається матері, що поїде на Кавказ і допоможе братам вибратися.

За допомогою капітана Корецького було роздобуто документи. У наказі київського коменданта мовилося, що М.А. Булгаков, лікар військового резерву, прямує для проходження служби в розпорядження Керського козачого війська в П’ятигорськ.

Більше тижня пішло на те, щоб добратися до нього. Разом із натовпами спекулянтів, дезертирів та біженців, змучений нескінченними сутичками з комендантами, які виловлювали дезертирів, провисівши на підніжці вагона останню добу, голодний і брудний, він прибув до п’ятигорської комендатури. Булгаков попросив, щоб його відправили в ту частину, де служив Микола Булгаков. У середині жовтня 1919 року він наздогнав свій полк. «БУТИ IНТЕЛIГЕНТОМ — НЕ ЗНАЧИТЬ БУТИ IДIОТОМ!»

«Якось уночі 1919 року, — писав він у своїй автобіографії, — глухою осінню, їдучи в розхлябаному поїзді, при світлі свічечки, вставленої в пляшку з-під гасу, я написав перше маленьке оповідання. У місті, куди затяг мене поїзд, відніс оповідання до редакції газети».

Усе, що з ним відбувалося тоді, описано в «Незвичайних пригодах лікаря». Військові знегоди його дуже стомили. Про перестрілки, погоні, рукопашні сутички приємніше читати в авантюрних романах. Але не стикатися з ними в житті. Він сумує за зеленою лампою батька, за книжками, за затишком кабінету. Фельдшер Голендрюк тихенько дезертирував і сховався в напрямку станції, де його чекала сім’я. Начальство наказало Булгакову провести розслідування. Булгаков із задоволенням написав: «Фельдшер Голендрюк пропав безвісти». Він уже й сам подумував, як би йому «пропасти». «Куди, до біса, я ж інтелігент», — болісно роздумував він. Однак воєнні дороги Білої гвардії його доконали. «Сьогодні я зміркував нарешті. О безсмертний Голендрюк! Досить дурості, безумства. За один рік я побачив стільки, що вистачило б Майн-Рідові на десять томів. Однак я не Майн- Рід і не Буссенар. Я ситий по горло та абсолютно загризений вошами. Бути інтелігентом зовсім не