ЗРОБИВ ВИБIР

У травні 1921-го переїхав до Тифліса. Його покликав туди редактор «Кавказской газеты» Покровський. Булгаков за гроші, виручені від п’єси-«бестселера», поїхав до нього. Але Покровського він не застав — той уже помчав у Батумі. Тетяна Миколаївна приїхала до чоловіка.

Із Тифліса Булгакови подалися до Батумі. Але Покровського і там слід прохолов. Він залишив записку, що його можна знайти в Стамбулі, в редакції російської газети.

Булгакови прожили в Батумі більше, нiж три місяці. Продали обручки. Михайло намагався писати для газет, але в нього нічого не брали.

Вони спостерігали, як одні виїжджали з Росії, а козаки, наприклад, поверталися з Туреччини, і думали, що ж робити самим.

Михайло вирішив відправити дружину до Москви. Вони продали якісь речі, купили квиток Тетяні на пароплав, який ішов до Одеси, звідти — до матері Михайла до Києва — і до Москви. Сестра Надія писала: «Поки що він сидить у Батумі. А дружину послав до Києва та Москви на розвідку — по речі та для проби грунту — чи можна там жити».

У Батумі голодний Булгаков продовжував писати роман «Біла гвардія». У вересні приїхав до Києва до матері. Об’їдався французькими булками із чаєм і цілодобово спав на дивані. Iз Києва до Москви він поїхав у кінці вересня 1921 року. Він рвався до столицi, сподіваючись, що там буде менше радянського неуцтва, що його письменницька кар’єра піде вгору.

У МОСКВI

У листопаді, через півтора місяця після приїзду до Москви, він писав матері: «Ми з Таською абияк їмо, запаслися картоплею, вона полагодила туфлі, починаємо купувати дрова». У Москві починає розквітати НЕП: відкриваються кафе, йдуть театральні прем’єри. Але все це не по кишені 31-річному письменнику.

У грудні він детально описує матері, як йому вдалося залишитися в кімнаті Андрія Михайловича Земського, чоловіка сестри. Шляхом дипломатичних переговорів Булгаков добився того, що домоуправління тимчасово «відчепилося». Соковиті портрети кербудів Булгаков виведе в образі Швондера в «Собачому серці» та в образі Бунші з «Івана Васильовича».

У пошуках роботи Булгаков навіть увійшов до складу бродячого колективу акторів. «Плата — 125 за спектакль, убивчо мало, — признається він у щоденнику. — Оббігав усю Москву — немає місця». Перш ніж стати московським журналістом, Булгакову довелося попрацювати конферансьє, редактором хроніки, займати посаду інженера в Технічному комітеті й складати проекти світлової реклами.

«НАКАНУНЕ»

Тоді сталася знаменна подія: 26 березня 1922 року вийшов перший номер берлінської газети «Накануне». У передовій статті її було таке: «Усе цінне, що світ віками накопичив у безперервній творчості, має бути дбайливо й з любов’ю вручено наступним поколінням». Літературний додаток очолив Олексій Толстой. У Москві було створено московську редакцію газети. Розмістилася вона в легендарному 10- поверховому будинку у Великому Гнєздиковському провулку, названому іменем його будівника і власника — будинок Нірензеє. Газета виходила в Берліні, але продавалася у всіх великих містах Росії — в Москві, Петрограді, Києві. Булгаков почав співробітничати з «Накануне».

Толстой вимагав із Берліна: «Надсилайте якомога більше Булгакова!». І Михайло Афанасійович строчив низку блискучих фейлетонів про сучасне життя: про комуналки, самогоноваріння тощо. Поступово він став у «Накануне» фейлетоністом № 1.

Булгаков писав: «Крамниці стали рости як гриби, окроплені живим дощем НЕПО». Як репортер Булгаков бував у студентських гуртожитках, у МУРі, в дитячій кімнаті, в ресторанах, у судах.

Коли Булгаков з’явився в московській редакції «Накануне», на ньому був сліпучо білий комірець, ретельно пов’язана краватка, немодний, але відмінно зшитий костюм. Форма звертання до співрозмовників — із підкресленням відмерлого після революції закінчення «с»: «извольте-с, как вам угодно-с». Цілування ручок у дам, церемонність поклону.

Він настрочив захоплюючий нарис про Всеросійську виставку сільського господарства. Ретельно було описано й представлені там національні блюда. У день виплати гонорарів Булгаков подав рахунок «на витрати для ознайомлення з національними стравами та напоями різних республік, а саме: шашлики, шурпу, люля-кебаб, фрукти, вино...». —

Чому ж на двох? — запитав вражений завідувач фінансів редакції.

Булгаков незворушно відповів: —

...По-перше, без дами я в ресторан не ходжу. По-друге, в мене у фейлетоні зазначено, які наїдки дамі припали до смаку. Як хочете, а зроблені мною виробничі витрати покірно прошу відшкодувати.

Найхарактерніший для нього нарис того часу «Столиця в блокноті». Паралельно він створив речі, більші за обсягом.

У літературному додатку до газети «Накануне» у вересні 1922 року з’явилися «Пригоди Чичикова». Булгаков узяв гоголівських героїв і помістив їх у сучасну Москву. Невдовзі вийшла «Дияволіада». Сатиричний твір, де в пародійно-містичній формі висміювався абсурд радянської бюрократії. Було надруковано «Нотатки на манжетах» — про кримські поневіряння Булгакова.

«ГУДОК»

1923 року через знайомого журналіста А. Ерліха отримав місце літпрацівника в газеті «Гудок». У «Гудку» підібралася талановита компанія одеситів, майбутніх знаменитостей: Катаєв, Ільф і Петров, Олеша. Вони весь час жартували один з одного, змагаючись у дотепності.

Булгаков «обробляв» листи робітників. Згадує співробітник редакції: «Йому давали листа якого-небудь начальника пристані або кочегара. Булгаков переглядав листа, очі його загорялися веселим вогнем, він сідав біля друкарки і за 10—15 хвилин надиктовував такий фейлетон, що редактор тільки хапався за голову, а співробітники падали на столи від реготу».

Він прочитав приятелям кілька розділів із «Білої гвардії». Вони розгубилися. Звикнувши до його гумористичних речей, вони не змогли належно її оцінити.

«Він був для нас фейлетоністом, — розповідав Валентин Катаєв, — і коли дізналися, що він пише роман, — це сприймалося