Царювання й військові походи

Александр покинув країну, відвіз матір на її батьківщину, а сам вирішив податися в Іллірінію. Філіпп не хотів розривати стосунки з рідним сином і за допомогою ксена Демарата знаходить Александра, умовляє його повернутися додому. Син погоджується, але так і не знаходить спільної мови зі своїм батьком.

Однак літо 336 року до н. є. зненацька принесло синові порятунок від батька. У місті Егі проходило урочисте весілля сестри Александра з епірським царем. Після урочистої процесії всі повинні були податися до театру. Цар йшов разом зі своїми придворними, із сином через юрбу, і тут його вразив меч убивці. Убивцю відразу спіймали й стратили. Разом із його смертю вмерла надія на об'єднання грецьких і македонських царств.

Александру задуми батька здавалися занадто вузькими, адже він мріяв об'єднати всі країни й народи. Нещастя не завадило Александру рішуче взяти у свої руки владу. Треба було негайно діяти. Це розумів і наймогутніший з наближених Філіппа — Антилатр. Він відчував зв'язок, що поєднував Арістотеля з Александром. Рішення було прийняте: Антипатр виступив перед громадою з промовою на користь Александра. З відданими йому воїнами Александр повернувся в місто та зайняв його. Він скористався збудженням, шо панувало в народі й армії, захопив і знищив усіх, хто здавався небезпечним для трону, незалежно від того, наскільки вони були причетні до замаху на Філіппа. Із цього дня царем став двадцятип'ятилітній юнак, хоча його не прийняли чимало підданих.

У тих народів, які були переможені Філіппом, виникла чимала спокуса скинути панування македонян. На Балканах серйозних заворушень не виникало, але зовсім інакше склалося в Греції. В Афінах панував святковий настрій, Фіви й Амбракія виступили проти македонських гарнізонів. Більшість великих грецьких полісів відмовилися визнати Александра. Молодий цар зрозумів, що головне зараз — запобігти створенню проти нього єдиного грецького оборонного союзу

Він несподівано пробився зі своїм військом важкодоступними стежками у Фессалію, навіть не використовуючи зброї. Після цього він був вибраний довічним стратегом. Перейшовши гори, він став табором перед Фівами й відіслав ультиматум Афінам Налякані грецькі міста намагалися перевершити одне одного, висловлюючи вірнопідданські почуття й запевняючи царя у своїй лояльності. Александр був визнаний вождем еллінів. Цей похід демонструє типову рису військового мистецтва Александра — подвійну раптовість.

Настав 335 р. до н. є. Саме цього року македонці хотіли остаточно розгромити іллірійців і підкорити трибаллів. Александр зібрав сильне військо та послав на Дунай ескадру, щоб підтримати воєнні дії піхоти. Македоняни навесні вирушили з Амфіполя й, подолавши швидким маршем Родопські гори, наблизилися до підніжжя Балкан. їм удалося зломити сильний опір супротивника. Македоняни перейшли через гори, розбили трибаллів і досягли Дунаю. Александр несподівано для всіх вирішує форсувати Дунай. Раптовий маневр повинен був уразити супротивника. Протягом ночі він перекинув через величезну ріку частину свого війська Завдавши удару наляканим трибаллам, Александр довів свою бойову міць Трибалли відразу ж здалися й підкорилися цареві. Панування македонян розширилося аж до Дунаю.

У цей час іллірійці створили сильну коаліцію й захопили прикордонну фортецю Пеліон. Александр вирішив відвоювати втрачені землі. Однак іллірійці утримували всі навколишні вершини. Македонянам не вдавалося пробитися, вони почали відчувати брак продовольства. Тільки завдяки стрімкості й спритності маневру Александр зміг вирватися з оточення. Коли іллірійці святкували перемогу, Александр раптом напав на них, розбив і переслідував до рідних земель Перемогою закінчився іллірійський похід Александра. Молодий цар показав, що самостійно може виплутуватися з найсерйозніших ситуацій і обходитися без допомоги досвідчених полководців — Антипатра й Парменіона.

Поки Александр святкував перемогу над іллірійцями, прийшла страшна звістка: збунтувалася Греція, об'єднавшись із персами. Через цей заколот розвіялися всі надії Александра на те, що він зможе зайняти провідне положення у світі. Молодий цар розумів, що, керуючи тільки Македонією, він стане володарем, яких була безліч серед варварів Лише об'єднавши македонську корону з пануванням в Елладі, можна було досягти справжньої величі. У ті часи ім'я Александра ще не було відомим. Цар хотів перемогти без зброї, не бажаючи проливати кров, не бажаючи псувати свою репутацію насильством. Однак фіваниі не покопалися Александру не залишалося нічого іншого, як застосувати зброю. Йому вдалося захопити Фіви Александр улаштував у місті бойню, у такий спосіб придушивши заколот

і Тепер Александр мріє здійснити похід проти Перської імперії. Він хоче, щоб Македоняни вважали його своїм царем, а греки — владикою й месником. Але все було не так просто. В Александра було недостатньо кораблів, щоб битися на Морі, відчувався брак коштів. Александр міг покладатися на вміння македонян битися на суші, дуже швидко долати великі відстані й брати укріплені міста. Перед початком походу в Александра були великі борги. Використовуючи доходи від рудників, він міг розплатитися з ними, але цар роздав гроші й звільнив власників рудників від внесків до державної скарбниці. Тепер ніщо не втримувало Александра в рідній Македонії.

Наприкінці березня вирішено було виступати Флотилія царя, йдучи через Егейське море, узяла курс до бухти, де колись ахейці влаштували пристань для своїх кораблів. Наблизившись до берега, Александр