Спочатку Олекса Довбуш діяв зі своїм братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, нераз навідувалися в рідне село а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до поченіжинської корчми, де довідувався від селян про життя шляхти і події в околиці.

Навесні 1739 р. Олекса й Іван разом з опришками зупинилися в печеніжинській корчмі. Про що вони говорили, на якому грунті почалася суперечка, невідомо, але Іван і Олекса дуже посварилися. Мабуть, серйозною була незгода, бо від розмов перейшли до зброї. У бійці один з опришків був убитий, а Іван, охоплений сліпим гнівом, так вдарив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився кривим.

З того часу назавжди розійшлися брати Довбуші. Олекса і далі діяв зі своїм загоном у Галицькій землі, а Іван подався на захід, ка Бойківщину. Там він зібрав опришків і ще довго боровся зі шляхтою Болехівщини, Самбірщини, Перемишльщини і навіть досягав сяноцької землі.

Не виключено, що згодом Іван і Олекса помирилися та об'єднували свої загони для спільної боротьби у західній частині Галицького Прикарпаття Не випадково Олекса Довбуш у 1744 р. робить далекі походи під Турку і Дрогобич. Десь на заході Іван Довбуш загинув.

Після розлуки з Іваном навесні 1739 р. Олекса сам очолює загони покутських опришків. Особливо активно діяли опришки О. Довбуша в Коломийському повіті влітку і восени 1738 р. їх опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Вже у ці роки виявився основний характер його діяльності. Головні удари Дозбуш спрямовує на найбільш ненависних народові панів. Виступ його набуває масового характеру.

У 1740-1741рр. Довбуш під натиском шляхетських війск змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунівщини, відступити у Верховину й отаборитися на деякий час на Буковецькій полонині, де дав своїм хлопцям відпочинок. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині, в Закарпатті.

Розправа Довбуша з різними економами, лихварями, орендарями у 1738-1745рр. Викликала серед простого люду захоплення і загальну симпатію. Селяни заслужено вважали Довбуша “своїм спасителем”, висловлювали йому щиру подяку.

Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною княжною Яблоновською, що саме з його допомогою вияв “вірність і хвалебний вчинок”, убивши відомого опришка. І не так важливо, хто саме підготував убивство. Важливий сам факт: шляхта це зробила. Це сталося 24 серпня 1745 р.