Нестор Махно
Кілька років назад по метричній книзі церкви села Гуляйполе Александрівського повіту Єкатеринославської губернії була встановлена точна дата народження Нестора Махно – 26 жовтня 1888 р. Коли в Івана Родіоновича і Євдокії Матріївни Махно народився п'ятий син, по селу пронісся слух, що під час обряду водохрещення у священика зайняла ряса; це означало, що народився «розбійник, якого світ не бачив».
От що писав про себе сам Нестор Махно: «Батько мій – колишній кріпак поміщика Мабельського... Більшу частина свого життя він прослужив у того ж поміщика те конюхом, те воловником... Він умер, коли мені було тільки 11 місяців. П'ятеро нас, братів-сиріт, малий мала менше, залишилися на руках нещасливої матері, що ні мала ні кола ні двору. Смутно пригадую своє раннє дитинство, позбавлене звичайних для дитини ігор і веселощі, затьмарене сильним нестатком і позбавленнями, у яких перебувала наша родина, поки не піднялися на ноги хлопчата і не стали самі на себе заробляти.
На восьмому році мати віддала мене в 2-ю гуляйпільську початкову школу. Шкільні премудрості давалися мені нелегко. Учився я добре. Учитель мене хвалив, а мати була задоволена моїми успіхами».
Але навчання незабаром довелося кинути: «Улітку я наймався до багатих хуторян пасти чи овець телят. Під час молотьби ганяв у поміщиків у гарбах волів, одержуючи по 25 копійок у день».
У 1903 р., «піднявшись небагато й зміцнів», Махно надійшов чорноробом на чавуноливарний завод М.Кернера. Там існував аматорський театральний кружок, а Нестор бажав стати артистом, щоб «смішити людей». Смішити, однак, не довелося: у 1906 р. хвиля першої російської революції докотилася до України й у лічені дні змінила життя провінційного Гуляйполя.
Енергійний, що жадав якого-небудь сьогодення справи, Нестор Махно спробував вступити в Союз бідних хліборобів, але спочатку прийнятий не був.
Однак Нестор усе-таки домігся свого: вистеживши тих, що зібралися на чергову акцію бойовиків, він заявив їм: «Чи візьміть мене із собою, чи убийте».
Експропріатори взяли наполегливого юнака на справу. Случилося це 10 жовтня 1906 р. Потім Махно брав участь у нальоті на будинок торговця Брука, у якого анархісти викрали – на нестатки «голодуючих» – 151 карбованець. Майже через місяць Нестор і його товариші ввірвалися в масках до власника заводу Кернеру і, загрожуючи зброєю, відібрали 400 карбованців. Ограбувавши в такий спосіб свого наймача, Махно викликався виготовляти бомби; щоб полегшити собі виконання цієї задачі, він перейшов працювати в ливарний цех.
Єкатеринославська губернія в той час знаходилася на воєнному стані. 27 серпня 1907 р. уночі, коли Махно і два його приятелі, М.Маховський і А.Ткаченко, йшли по селу, їх окликнула варта. Друзі Нестора кинулися бігти, а він, перш ніж піти їхньому прикладу, вихопив пістолет і вистрілив. Біля земської лікарні втікачів спробував зупинити селянин, що почув постріли, С.Назаренко. Махно відкрив стрілянину і по ньому.
Потрапивши в 1909 р. в Александровскую в'язницю, Махно непохитно тримався на допитах і нікого не видав. Однак, повернувши в камеру, із селянською простодушністю розповідав іншим арештантам про «подвиги» гуляйпільських анархістів. Так, він повідав сусіду по нарам, деякому А.Сідуре, про убивство пристава Караченцева, назвавши при цьому одного з учасників справи, С.Кравченко. Сідура в обмін на зм'якшення йому покарання повідомив ці зведення слідч. Кравченко заарештували.
У цій в'язниці Махно провів майже півтора року. З 22 по 26 березня 1910 р. у Катеринославі йшов суд над групою анархістів-комуністів. Махно присудили до вищої мері покарання – повішенню. 52 дня він очікував приходу ката і тюремного священика. Однак через неточно зазначену в документах дати народження молодого терориста визнали неповнолітнім, що і врятувало його від страти. Підписав помилування міністр внутрішніх справ П.А.Столипін.
2 серпня 1911 р. разом з одинадцятьма іншими каторжанами Нестор у кайданах був відправлений у Москву. 4 серпня він через заґратоване вікно вперше побачив Першопрестольну, а через годину за ним закрилися ворота Бутирської в'язниці. Там доля звела його з анархістом Петром Аршиновим (Маріним) – згодом одним з ідеологів махновского руху і його історіографом. Він зробив на Махно великий вплив: саме від Аршинова гуляйпільський експропріатор довідався про Бакуніні і Кропоткіні, про селянські бунти, що відбувалися в Російській імперії, про історію європейських революцій.
Уже через кілька тижнів перебування в Бутирке в тюремному журналі, у графі «Поводження», проти прізвища Махно з'явився запис: «Кепське». Аж до звільнення (2 березня 1917 р.) анархіст ходив закованим по руках і ногам. Упертий, що не бажав миритися з тюремним режимом, він поводився зухвало, сперечався з начальством, виражав по будь-якому приводі невдоволення, за що часто попадав у карцер. 14 жовтня 1911 р. лікар, знайшовши в нього сухоту, констатував: ув'язнений занедужав нею під час утримання під вартою. У тюремній лікарні анархісту видалили одну легеню. Махно, однак, не падав духом, сподіваючись чи рано пізно вирватися на волю. З Гуляйполя на Великдень він одержував листи від матері і братів (брат Григорій настійно просив Нестора звернутися до Бога); до дня народження приходили листівки від коханої дівчини, Нюсі Васецької.
Звільнений Лютневою революцією з в'язниці, Махно не залишився осторонь від бурхливих подій. Він негайно відправився в Гуляйполе, де і був зустрінутий 23 березня 1917 р. зі співчуттям і повагою – як людина, що постраждала за селянські ідеали, як сміливий революціонер.
Махно улаштувався малярем на завод сільськогосподарських машин «Богатир». У Гуляйполе
