Творчість Георгія Нарбута — яскрава сторінка в українському мистецтві. Його по праву називають одним з найбільших графіків сучасності. Почавши свою самостійну творчість у річищі впливів художників славнозвісного на початку століття російського об’єднання «Мир искусства», до якого належали зірки першої величини О.Бенуа, М.Добужинський, М.Реріх, О.Остроумова-Лебедєва, І.Білібін та інші митці, Нарбут виріс у глибоко оригінального майстра, який створив цілу школу своїх послідовників у галузі мистецтва книги. Творчість художників «Мира искусства» в галузі театрально-декораційного мистецтва та книжкової графіки, а також давнє українське малярство і графіка XVII—XVIII століть, геральдика українських родів, українська рукописна книга і стародруки — такі були визначальні джерела, що живили пошуки Георгія Нарбута, який разом зі своїми сучасниками Василем Кричевським, Тимофієм і Михайлом Бойчуками, Іваном Падалкою, Василем Седлярем, Оксаною Павленко, Оленою Кульчицькою, Антоном Середою, Олексою Новаківським, Миколою Холодним та іншими майстрами своєю творчістю започаткував стильові ознаки українського мистецтва 20—30-х років.

Українські митці початку ХХ століття, намагаючись витворити оригінальний стиль української книжкової графіки, прагнули синтезу в одному художньому образі трьох складників: художнього слова, мистецького зображення та сумарного поліграфічного ефекту. Орiєнтуючись на досягнення митців «Мира искусства», західноєвропейської, китайської та української графіки, Нарбут перший в Україні проголосив принцип архітектурної побудови книги як єдиного цілісного мистецького організму. Від оповідного супроводу в своїх перших ілюстраціях до російських казок та казок Андерсена Георгій Нарбут перейшов до вищого етапу — співтворчості з автором книги, до відтворення духу й змісту тексту засобами графічного мистецтва. Г.Нарбут виходив передовсім із самого сюжету літературного твору. Наприклад, обкладинку до «Антології» Миколи Зерова художник вирішив у строгій, класичній античній манері з характерними, стилізованими під грецький шрифт, літерами, заставками у вигляді деталей грецької архітектури. Колорит ілюстрацій монохромний, з перевагою двох кольорів — чорного та брунатного, як у грецькій чорно-фігурній кераміці.

Нарбут кохався у стихії українського народного мистецтва, старовинної народної гравюри, дитячої іграшки, народної картини «Козак Мамай». Він любив малювати стародавню архітектуру, знаходячи в архітектурних фантазіях наснагу для пошуків цілісного образу книги. Особливо велику роль відіграють у його ілюстраціях характерні для України барокові та класичні архітектурні елементи соборів, церков, старовинних палаців. Скажімо, риси чернігівської архітектури упізнаються в його ілюстраціях до казок Андерсена, що сприймається доречно й надає їм національного колориту.

Крім ілюстрацій, Нарбут створював шрифтові обкладинки, силуетні портрети, малював з натури пейзажі, створював алегоричні композиції, натюрморти. У київський період творчості з 1917 року Нарбут створив славнозвісну ілюстрацію до «Енеїди» Котляревського «Еней з військом», у якій в гранично лаконічній формі поєднав риси української ікони, народної картини та монументального малярства, вирішивши композицію в урочисто-піднесеному, героїчному дусі, притаманному поемі Івана Котляревського. В цій роботі виявилася засаднича риса стилю майстра — глибоке творче переосмислення поеми засобами образотворчого мистецтва. Бурлескну поему він передав без сліду бурлескності. Він славить козаків, надавши їм зовнішності античних героїв. Енергійними й суворими ритмами композиції, активними чистими кольорами, перейнятими з українських барокових ікон та козацьких портретів, він втілює високу патріотичну ідею служіння народові, робить її особливо актуальною в час визвольних змагань і боротьби за Українську Народну Республіку.

Творчим використанням засобів українського образотворчого фольклору позначено останній період творчості майстра, коли він витворив власне «нарбутівський» стиль, який протягом тривалого часу розроблявся, удосконалювався й переосмислювався багатьма його послідовниками. У своїх ілюстраціях та обкладинках до книжок та журналів він щедро використовує мотиви селянської вибійки, витинанки, полтавських килимів, опішнянської кераміки, народної картини «Козак Мамай». Витворюючи на їх грунті свій стиль, Нарбут водночас кладе початок пошукам національного стилю всієї української книжкової графіки в особі найкращих Нарбутових продовжувачів — А.Середи, Л.Хижинського, М.Кирнарського, П.Ковжуна, А.Страхова та ін. В обкладинках журналів «Мистецтво», «Зоря», «Солнце труда», у збірці віршів свого брата, Володимира Нарбута, він малює постаті козаків-бандуристів, стилізовані квіти, деталі українського народного орнаменту й об’єднує їх чіткою графічною логікою в єдине гармонійне ціле.

Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська абетка», в якій художник досяг граничної простоти й водночас вишуканості композиції, рисунка й кольору. У вирішенні літер абетки Нарбут об’єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських майстрів шрифту. Нарбутівська «Українська абетка» й донині залишається неперевершеною завдяки високій майстерності художника й глибокому розумінню ним шрифтового мистецтва.

Осягнувши вершини книжкової графіки, Нарбут навдивовижу тонко вирішував екслібриси — книжкові знаки, в яких домагався переконливого втілення характеру книгозбірні, особистих рис її власника. Він також був піонером відродження в Україні своєрідного мистецтва графічного силуету й досягнув у цьому виді творчості гідної подиву витонченостi.

Великою є роль Нарбута як одного із засновників Української Академії мистецтв, першого вищого навчального мистецького закладу в Україні, відкритого в грудні 1917 року. Він був ректором і професором її і в той вельми скрутний час зумів організувати навчальний процес, налагодити видавничу справу. Разом з Михайлом Бойчуком 5 грудня 1919 року звернувся до Ради Академії з настійною