Вивчати Гуцульщину почав 1873 року, подорожуючи Карпатами. Він полюбив цей мальовничий край, його жителів і так захопився тутешнім побутом, оригінальним мистецтвом і фольклором, що покинув ботанічні дослідження і з головою поринув у вивчення його духовної і матеріальної культури. Щоліта виїздить у гуцульські села, а найбільше до Космача і Яворова.

У 1909 році в Стрию відбулася перша хліборобська виставка, яку організував місцевий Господарсько-молочарський союз. В.Шухевич був членом її журі. Були тут представлені експонати з Гуцульщини: ткацькі й килимарські вироби з Криворівні, Косова, Печеніжина, різьба на дереві й металі Шкрібляків із Яворова, І.Семенюка — з Печеніжина, М.Мегединюка — з Річки, гуцульський одяг, модель гуцульської хати роботи О.Лучки з Уторопів. Експонувалися тут тканини, ґердани, церковні ікони, етнографічні фотографії з Покуття і Гуцульщини.

На виставці домашнього промислу в Коломиї (21 — 30 вересня 1912) був окремий відділ із колекції В.Шухевича, де, крім уже згаданих експонатів, були писанки, кераміка та його праці про Гуцульщину. Виставку й участь у ній В.Шухевича, який давав фахові пояснення, високо оцінила тогочасна преса.

Володимир Шухевич стояв біля колиски музеїв Галичини і плідно працював із ними. В 1873 році у Львові створено промисловий музей, членом ради якого з 1880 до 1890 року був В.Шухевич.

Особливо велика заслуга етнографа у створенні й розбудові Музею Наукового товариства імені Шевченка. Він розробив проект етнографічного відділу, а також входив до складу комісії, що очолила збирацько-пошукову роботу. Чимало цінних речей для музею придбали І.Франко, В.Гнатюк, Ф.Вовк, Ф.Колесса, О.Роздольський, Б.Заклинський, Л.Гарматій, А.Онищук. Завдяки Шухевичу музей придбав оригінальну різьбу Юрія Шкрібляка та його синів Василя й Миколи, М.Мегединюка й І.Семенюка, гончарські вироби О.Бахматюка і П.Кошака, твори гуцульських мосяжників, предмети народного одягу, зброї, інструменти та інвентар побуту із Голов, Довгополя, Криворівні, Космача, Печеніжина, Розток, Яворова, Зелениці та інших сіл. Але, на жаль, більшість цих експонатів пропала в роки Першої світової війни.

На основі зібраних на Гуцульщині матеріалів вчений підготував повідомлення „Діалект і вірування гуцулів" для Археологічного з'їзду в Києві 1899 року, але на знак протесту проти дискримінації української мови на з'їзді вчені Галичини не взяли участі в його роботі, а свої реферати опублікували в „Записках НТШ".

Згодом В.Шухевич обнародував ще декілька статей про гуцульські танці, народні музичні інструменти, писанки. Але найбільшим результатом його багаторічної етнографічної праці була п'ятитомна монографія „Гуцульщина", видана в 1899 — 1908 роках Науковим товариством імені Шевченка у Львові і надрукована в чотирьох томах. Музей Дзєдушицьких видав монографію (1902 — 1908) польською мовою.

Володимир Шухевич майже виключно на основі власних багаторічних спостережень детально описав матеріальну і духовну культуру галицьких гуцулів.

У передмові до цієї праці він писав, що подає у ній „усе те, що сам бачив, чув, зібрав або списав", що його праця є самостійна, бо з інших публікацій про гуцулів, крім праці Р.Кайндля про буковинських гуцулів, не знайшов таких, на які можна було б опертися. У листі до Івана Франка В.Шухевич зазначав, що подає тільки факти з життя гуцулів, а не свої особисті погляди на те чи інше описуване явище.

„Гуцульщина" В.Шухевича

Перший том „Гуцульщини", який редагував І.Франко за рекомендацією О.Колесси, був опублікований накладом Наукового товариства імені Шевченка під назвою „Матеріали до українсько-руської етнології". Виданнє етнографічної комісії за редакцією Ф.Вовка, т.ІІ. Гуцульщииа. — Львів. — 1899. Складається том з восьми розділів: фізіографічний, етнологічний, статистичний огляди, гуцульське село, оседок, ноша, церква, харч.

Перший розділ — це фізико-географічна і геологічна характеристика Галицької частини Гуцульщини: ріки, озера, клімат, рослинний і тваринний світ, корисні копалини.

В розділі „Огляд етнологічний" автор дає загальну характеристику гуцулів, звертаючи увагу на їх архаїчні риси в культурі й побуті. Наводить різні припущення, щодо походження назви „гуцул" без свого ставлення до них. Від себе тільки подав пояснення гуцула-провідника туристів про те, що колись гуцулами називали коней, а відтак стали називати людей. Правда, В.Шухевич допустився неправильного твердження, що „гуцул" — поняття недавнього походження, бо. як відомо, це слово зустрічається ще в документах XVI століття.

Отже, другий том складається з матеріалів, що їх етнограф зібрав у 1900 — 1901 роках, а також тих, що надіслали йому О.Волянський, Л.Гарматій, Т.Киселевський, І.Попель, Я.Окуневський.

У ньому розповідається про різноманітні заняття гуцулів і їхні домашні промисли, подано ілюстрації знарядь праці.

Через малопридатну для ріллі землю гуцули мало займаються землеробством, однак у них чимало знарядь та вірувань, пов'язаних з обробітком грунту.

Окремий підрозділ присвячений сінокосам. І це цілком закономірно, бо від заготівлі сіна залежить добробут гуцула. Розповідаючи про сінокоси, косіння трави, сушіння її та складання в стоги, перенесення чи перевезення сіна, автор звертає увагу на так звані толоки.

У третьому томі праці В.Шухевича описано обряди і родинні звичаї, танці, музичні інструменти. Тут же вміщені тексти пісень. Матеріали про весілля допоміг записати М.Колцуняк.

Шлюб у гуцулів був не лише потребою створення сім'ї, але й засобом для одержання матеріальної вигоди. При виборі подружньої пари виняткове значення мав соціальний стан. Весілля за звичаєм мало тривати п'ять днів і потребувало значних коштів, але через вбогість воно нерідко відбувалося за один день.

Для четвертого тому „Гуцульщини", як і для попередніх, В.Шухевич частково одержував матеріали від своїх кореспондентів Ю.Амброзяка, О.Волянського, Л.Гарматія, П.Дудєка. Та вчений користувався не тільки надісланими йому