Як же розуміти Гессе, що спростовує самого себе? Письменник неначе б то закінчує романа знаком питання. Відкидає він або приймає Касталію? Безсумнівно, відповідь Гессе в достатній мірі суперечивши, він, як це звичайне для нього, ставить проблему і закликає читача роздумувати разом з ним. У суті, він сам усвідомлює, що виховання одинаків -недостатній засіб для радикальної зміни суспільства. "Я не є представницький готового, вже сформульованого вчення, я людина становлення і розвитку", говорив Гессе ще в 1930 році.

Дуже важливий для розуміння задуму письменника епіграф до "Гри в бісер". Гессе сам його склав, перевівши потім на середньовічну латинь і приписавши його авторство вымышленному Альбертусу Секундусу (цілком в дусі вигаданої ним Гри). У епіграфі говориться, що, всупереч думкам дилетантів, речі неіснуючі багато важче зображати, ніж існуючі, і необхідно, але і дуже важко описувати їх так, щоб вони як би існували і могли впливати на дійсність. "Країна Касталія" Гессе саме таке "неіснуюче поняття", покликане впливати на дійсність. "Духовність" не повинна зникнути, вона повинна облагородити і перетворити життя ось, мабуть, один з висновків Гессе.

Три варіації, три історії однієї і тієї ж людини "в різному історичному одягу" укладають книгу і також дають ключ до збагнення значення твору. Герой першого "життєпису", "Заклинач дощу", на ім'я Слуга, -благородний носій духовності первісного племені. Продовжуючи шлях свого попередника, він невтомно добуває і копить всі нові знання про навколишній світ і за допомогою цих знань прагне служити людям. Навколо нього стіна нерозуміння. Здається, навколишні дикість і мракобісся ось-ось загасять цей світильник розуму. Але справа Слуги не гине, він приносить себе в спокутну жертву ради того, щоб не потухла у пітьмі іскра духовності, щоб люди заспокоїлися, напоумилися, щоб його учень і син Туру зміг продовжити його справу.

У другому життєписі раннехристианский відлюдник, сповідник Іосиф Фамулус (по-латині "слуга") по-своєму служить людям, з рідкою добротою, лагідністю і участю вислухуючи їх визнання в гріхах і теп полегшуючи їх душу. Він розчаровується в цьому своєму служінні, бачачи обмеженість своїх сил і свого розуміння і нездатність піднестися над життєвою суєтністю. Іосиф біжить "зі свого поста" і зустрічає іншого, найстарішого сповідника, який здійснював своз служіння інакше, творячи суд і накладаючи кару, а тепер також у всьому розчарувався і прямує за підтримкою до Іосифа. Ця зустріч дає сили старшому з двох повернутися і продовжувати свою діяльність, зробивши молодшого учнем і наступником, бо кожний повинен залишити в світі учня, посадити дерево і дочекатися його плодів, вважає письменник.

"Індійський життєпис" третя варіація тієї ж долі, по-своєму близька серцю письменника. Тут підсумок бурхливого життя Ласи (що також означає "слуга") не принесення себе в жертву і не "продовження служби", а втеча в ліс, до старого йога, відхід в нірвану, визнання всього в житті ілюзією, "майей", тобто той же відхід в Касталію.

Який же з трьох шляхів обирає автор для свого програмного героя Йозефа Кнехта? Перший принесення себе в жертву ради майбутнього. Кнехт гине ради того, щоб могла існувати Касталія країна розуму і духовності. Своїм відчайдушним стрибком в крижані води озера він приголомшує і будить до нового життя свого неприборканого учня. "Так, смерть Кнехта допускає, природно, багато тлумачень, -пояснювала Гессе. Для мене головним був мотив жертви, яку він приносить сміливо і радісно.

І цим, як я це розумію, він не перервав, а виконав свою педагогічну місію".

Було б неправильно вважати кінець "Гри в бісер" песимістичним. Кнехт загинув, але залишився молодий Дезіньорі, розбуджений і назавжди підкорений прекрасною особистістю свого вихователя. У цьому прозвучала надія. Гессе був переконаний, що якимись, нехай невідомими йому шляхами людство все ж прийде до створення більш гармонічного суспільства, ніж Європа середини XX віку.

Твори Гессе перекладені зараз майже на всі мови світу. Його читають, про нього сперечаються. Широко видають і вивчають Гессе в ГДР. У наші дні, коли ряд модних філософів на Заході категорично затверджує примат практицизму над "духовністю", його "Гра в бісер" придбаває особливу актуальність.

Твір "Сіддхаттха"

Що загального у Еміля Синклера, героя повісті ' Деміан', і Сиддхартхи, тезки історичного Гаутами Будда? Один - представник культури Заходу. Інший - Сходу. І у часі розділяють їх віки. Однак загальне є: обидва вони знаходяться в тій порі юності, коли ' біографія души' - на самому початку, коли тільки починається шлях до істини, який всякий, вступаючий в життя, повинен пройти сам, випивши повною мірою чашу помилок і осяянь.

Післямова, завершальна це видання, допомагає молодому читачеві краще зрозуміти філософські аспекти прози одного з видатних письменників XX сторіччя, лауреата Нобелівської премії м. Гессе.

Твір "Гра в бісер"

Вже в назві цієї книги{0_01} розумна і гірка іронія. "Гра в бісер". Не справа, а гра в пусті стекляшки. Адже не що інше, як духовні спрямування вчених і художників, їх штудии, їх заняття теорією, науками і мистецтвами, автор насмілився назвати грою. Що ж таке ці спрямування? як би задає питання Гессе. Дійсно, усього лише гра або життєва необхідність? А можливо, різновид нової релігії для інтелектуалів? Чому повинна служити духовна діяльність, щоб