більш усього переконливий і людяний. Однак характерно, що касталийский літописець не приймає такого кінця для нього це усього лише "легенда". Гессе не бачить для Кнехта іншого поля діяльності, крім виховання одинака. Він взагалі не показує нам Кнехта в реальному житті.
Як же розуміти Гессе, що спростовує самого себе? Письменник неначе б то закінчує романа знаком питання. Відкидає він або приймає Касталію? Безсумнівно, відповідь Гессе в достатній мірі суперечивши, він, як це звичайне для нього, ставить проблему і закликає читача роздумувати разом з ним. У суті, він сам усвідомлює, що виховання одинаків -недостатній засіб для радикальної зміни суспільства. "Я не є представницький готового, вже сформульованого вчення, я людина становлення і розвитку", говорив Гессе ще в 1930 році.
Дуже важливий для розуміння задуму письменника епіграф до "Гри в бісер". Гессе сам його склав, перевівши потім на середньовічну латинь і приписавши його авторство вымышленному Альбертусу Секундусу (цілком в дусі вигаданої ним Гри). У епіграфі говориться, що, всупереч думкам дилетантів, речі неіснуючі багато важче зображати, ніж існуючі, і необхідно, але і дуже важко описувати їх так, щоб вони як би існували і могли впливати на дійсність. "Країна Касталія" Гессе саме таке "неіснуюче поняття", покликане впливати на дійсність. "Духовність" не повинна зникнути, вона повинна облагородити і перетворити життя ось, мабуть, один з висновків Гессе.
Три варіації, три історії однієї і тієї ж людини "в різному історичному одягу" укладають книгу і також дають ключ до збагнення значення твору. Герой першого "життєпису", "Заклинач дощу", на ім'я Слуга, -благородний носій духовності первісного племені. Продовжуючи шлях свого попередника, він невтомно добуває і копить всі нові знання про навколишній світ і за допомогою цих знань прагне служити людям. Навколо нього стіна нерозуміння. Здається, навколишні дикість і мракобісся ось-ось загасять цей світильник розуму. Але справа Слуги не гине, він приносить себе в спокутну жертву ради того, щоб не потухла у пітьмі іскра духовності, щоб люди заспокоїлися, напоумилися, щоб його учень і син Туру зміг продовжити його справу.
У другому життєписі раннехристианский відлюдник, сповідник Іосиф Фамулус (по-латині "слуга") по-своєму служить людям, з рідкою добротою, лагідністю і участю вислухуючи їх визнання в гріхах і теп полегшуючи їх душу. Він розчаровується в цьому своєму служінні, бачачи обмеженість своїх сил і свого розуміння і нездатність піднестися над життєвою суєтністю. Іосиф біжить "зі свого поста" і зустрічає іншого, найстарішого сповідника, який здійснював своз служіння інакше, творячи суд і накладаючи кару, а тепер також у всьому розчарувався і прямує за підтримкою до Іосифа. Ця зустріч дає сили старшому з двох повернутися і продовжувати свою діяльність, зробивши молодшого учнем і наступником, бо кожний повинен залишити в світі учня, посадити дерево і дочекатися його плодів, вважає письменник.
"Індійський життєпис" третя варіація тієї ж долі, по-своєму близька серцю письменника. Тут підсумок бурхливого життя Ласи (що також означає "слуга") не принесення себе в жертву і не "продовження служби", а втеча в ліс, до старого йога, відхід в нірвану, визнання всього в житті ілюзією, "майей", тобто той же відхід в Касталію.
Який же з трьох шляхів обирає автор для свого програмного героя Йозефа Кнехта? Перший принесення себе в жертву ради майбутнього. Кнехт гине ради того, щоб могла існувати Касталія країна розуму і духовності. Своїм відчайдушним стрибком в крижані води озера він приголомшує і будить до нового життя свого неприборканого учня. "Так, смерть Кнехта допускає, природно, багато тлумачень, -пояснювала Гессе. Для мене головним був мотив жертви, яку він приносить сміливо і радісно.
І цим, як я це розумію, він не перервав, а виконав свою педагогічну місію".
Було б неправильно вважати кінець "Гри в бісер" песимістичним. Кнехт загинув, але залишився молодий Дезіньорі, розбуджений і назавжди підкорений прекрасною особистістю свого вихователя. У цьому прозвучала надія. Гессе був переконаний, що якимись, нехай невідомими йому шляхами людство все ж прийде до створення більш гармонічного суспільства, ніж Європа середини XX віку.
Твори Гессе перекладені зараз майже на всі мови світу. Його читають, про нього сперечаються. Широко видають і вивчають Гессе в ГДР. У наші дні, коли ряд модних філософів на Заході категорично затверджує примат практицизму над "духовністю", його "Гра в бісер" придбаває особливу актуальність.
Твір "Сіддхаттха"
Що загального у Еміля Синклера, героя повісті ' Деміан', і Сиддхартхи, тезки історичного Гаутами Будда? Один - представник культури Заходу. Інший - Сходу. І у часі розділяють їх віки. Однак загальне є: обидва вони знаходяться в тій порі юності, коли ' біографія души' - на самому початку, коли тільки починається шлях до істини, який всякий, вступаючий в життя, повинен пройти сам, випивши повною мірою чашу помилок і осяянь.
Післямова, завершальна це видання, допомагає молодому читачеві краще зрозуміти філософські аспекти прози одного з видатних письменників XX сторіччя, лауреата Нобелівської премії м. Гессе.
Твір "Гра в бісер"
Вже в назві цієї книги{0_01} розумна і гірка іронія. "Гра в бісер". Не справа, а гра в пусті стекляшки. Адже не що інше, як духовні спрямування вчених і художників, їх штудии, їх заняття теорією, науками і мистецтвами, автор насмілився назвати грою. Що ж таке ці спрямування? як би задає питання Гессе. Дійсно, усього лише гра або життєва необхідність? А можливо, різновид нової релігії для інтелектуалів? Чому повинна служити духовна діяльність, щоб