Жан-Батіст Гренуй
Любов у жипі людини починається з любові материнської, безкорисливої, щирої, самовідвертої. «Що означало для Гренуя слово «мати»? — запитуємо ми у школярів. І отримуємо відповідь: нічого.
Існує в світі людей і така невмируща цінність, як милосердя, її повинні втілювати ті, хто опікується сиротами. Але Греную цю цінність зазнати не вдалось. Усі годувальниці ненавиділи ублюдка, який їх «обжирав», патер Терр'є перелякався за свою безсмертну душу, коли побачив, що немовля у корзинці щось винюхує. Опікунка сиріт, мадам Гайар, жінка із «безжалісним відчуттям порядку і справедливості», методично заробляла на дітях гроші і вважала, що це правильно. Якщо дивитись на світ абсолютно раціонально, це, і насправді, правильно: яким же ще шляхом вона мала купити собі ренту, благопристойну старість і благопристойну смерть?
Вихованці пансіону мадам Гайар не мали жодної уяви про добро і зло. їх просто годували відпрацьованим, водянистим молоком і байдуже сприймали навіть їхні намагання вбивати одне одного. «Бог», «совість», «радість», «вдячність» залишились туманними поняттями не тільки для Гренуя, а і для інших вихованців пансіону.
Другим «вихователем» Гренуя був шкіряний майстер Грімаль, який охоче використовував безпритульних дітей на небезпечних роботах, тому що у випадку смерті кого-небудь із таких робітників відповідальність не загрожувала.
Цікаво, що люди, які спілкувались із справжнім генієм, цього абсолютно не розуміли. Мадам Гайар відправила дев'ятирічного Гренуя до шкіряної майстерні, як тільки побачила, що він може знайти нюхом старанно захований гаманець. Ремісник Грімаль бачив у Гренуї тільки покірливого і дуже витривалого робітника, який пережив навіть смертельно небезпечну сибірку. Для маркіза де ла Тайад-Еспінасса здичавіла людина із недорозвинутою здібністю до мовлення була лише «піддослідним кроликом», якого просили «не помирати сьогодні, і, якщо можливо, потерпіти до післязавтра, інакше майбутнє летальної флюїдальної теорії опиниться в серйозній небезпеці».
Оцінити здібність Гренуя проникати в саму суть, в душу запаху могли тільки спеціалісти-парфумери. І вони його оцінили, правда досить своєрідно.
Доля звела Гренуя із «шановним ремісником і поважним комерсантом» Джузеппе Бальдіні, носієм давніх і у XVIII ст. вже деградуючих традицій італійських парфумерів. Бальдіні мав те, чого не мала ані мадам Гайар, ані безславно потоплений у Сені Грімаль. Бальдіні мав знання і досвід, володів парфумерними технологіями і взагалі був культурною людиною. Він швидко зрозумів, що перед ним — геній, якого мистецтво парфумерії не знало за всю свою історію.
Бальдіні вважав себе доброчесним християнином, він справно навідувався до церкви, постійно згадував Боже ім'я і суворо засуджував «усіх цих дідро, далам-берів, вольтерів і руссо». За вимогами християнської етики він повинен був схилити голову перед талантом Гренуя, який, граючи, створював настільки витончені й оригінальні композиції, що фірма Бальдіні стрімко піднялась до загальноєвропейської слави. Але так не відбулося. Метр Бальдіні вважав за краще ховати маленьку людину за закритими дверима своєї майстерні, а феноменальні формули, які ця людина створювала, вважав своїми власними. І не мав в цьому жодного сумніву.
Набувши на таланті Гренуя капітал, славу і шану, Бальдіні відпустив його до Грасу аж із двадцятью п'ятьма франками в кишені, не потиснувши на прощання руки, «...так далеко його симпатія не простягалась», — іронічно відзначає автор.
«Примітивний грабіжник запахів» Дрюо використовував Гренуя так, як і інші. А що ще можна було робити з людиною, яка, маючи особливі здібності, не робила жодної спроби заробити на них? Дрюо щиросердно вважав Гренуя закінченим дурнем.
Проводячи разом з класом аналіз тексту, ми постійно зіштовхуємось із одним або іншим положеннями ірраціоналістичного погляду на природу існування генія в світі людей. Досліджуючи ставлення більшості з них до Гренуя, ми чітко бачимо межу між «виродком через надлишок» і «виродками через нестачу», «виродки через нестачу», або «люди користі», намагаються використовувати Гренуя, заробляти гроші і місце в суспільстві на його таланті і на його праці. І от що є цікавим: вони не відчувають при цьому ані сорому, ані докорів совісті. Вони роблять це спокійно, із відчуттям власної правоти. Тому що в цьому світі так прийнято, тому що світ людей користі давно існує за такими законами.
Гренуй абсолютно не чинив опору зовнішньому середовищу. Чому? Ставимо перед класом завдання: «Спробуйте пояснити пасивну позицію Гренуя по відношенню до світу людей, використовуючи цитату із тексту».. Результатом виконання стають різні моменти, пов'язані із ставленням генія до зовнішнього світу:
«Для тіла йому була потрібна мінімальна кількість їжі і одягу. Його душа не потребувала нічого»;
«Він хотів висловити зовні своє внутрішнє «я», І нічого більше, тільки своє внутрішнє «я», яке вважав більш вагомим, ніж все те, що міг запропонувати зовнішній світ»;
«...то був не світ, то були люди...» і т. д.
Використовуючи прийом «доповнення образу» ставимо перед учнями наступне завдання: «Уявіть ситуацію: ви зустріли Гренуя під час його тривалої подорожі до міста парфумерів Грасу. Спробуйте умовити його повернутися до Парижа і почати власне комерційне виробництво парфумів. Адже ви маєте вагомі аргументи: створення нових ароматів, які здавались людям неперевершеними, було для Гренуя іграшковою справою; продаж таких парфумів міг би приносити їх автору величезні прибутки; Гренуй міг би мати власну майстерню і крамницю в Парижі, міг би мати навіть мережу мануфактур, міг би піднятись на вершину європейського суспільства. Як ви гадаєте, що відповіла би вам маленька потворна людина? Який вираз мало б її обличчя, її очі під час вашої розмови?»
У