ході відповідей приходимо до висновку, що є величезна безодня, яка розділяє Гренуя і світ звичайних людей. Маленька людина, скоріш за все, просто не відповіла би нічого (так здається більшій частині класу), тому що просто не зрозуміла б того, що для великої кількості людей є безсумнівною істиною. Гренуй жив за іншими законами. За якими ж? Спробуємо відповісти на це запитання через розгляд того, що відрізняло Гренуя від звичайних людей. У першу чергу — це відсутність власного запаху, тобто відсутність особистого коду. Відсутність власного запаху природа компенсувала феноменально розвинутою здібністю до сприймання світу. Автор порівнює ніздрі маленького Гренуя з очима: «Терр'є здавалось, що дитина дивиться на нього своїми ніздрями різко і допитливо... малюк нібито ковтав своїм носом щось, що виходило із нього, Терр'є, щось, чого Терр'є не був спроможний ані сховати, ані утримати».
Малюк жадібно вбирав в себе світ. Цікаве зауваження: «Між тим, що скрізь визначалось як добрий запах або злий запах, він не робив розподілу — поки що не робив». Тобто Ерос і Танатос, життя і смерть,любов
і ненависть просто не існували в його душі як окремі категорії. Смердіння клопа було для нього рівнозначним аромату квітів, а запах смаженої телятини — диханню далекого моря. Автор порівнює Гренуя, який ще не відчув естетичного принципу, із хижою рибою, яка у стоячій воді чигає на здобич. Гренуй «полював» на нові запахи і складав їх у скарбницю незвичайно розвинутої пам'яті, де вони зберігались поки що в хаотичному стані. Це було жадібне спостерігання світу без усілякої цілі, спостерігання заради спостерігання, на рівні інстинкту.
Ставимо перед класом питання: «Як ви гадаєте, природним чи позаприродним явищем був сам Гренуй? Природним чи позаприродним явищем був його дар?» Школярам здається, що людина, яка не має особистого запаху і бачить світ через ніздрі, є явищем позаприродним. Тоді нагадуємо школярам про метафоричну суть роману. Перед нами — дар художника, який завжди передбачає наявність певних фізичних даних: сприйнятливий музичний слух для музиканта, загострене почуття кольору для живописця і т. д. А парфумерія є метафорою мистецтва, перетвореного на комерційну справу. Метафора досить сумна, до речі. А що ж тоді означає відсутність власного запаху? Відповідь, на нашу думку, можна знайти в тексті. Автор порівнює Гренуя із хижою рибою, змією, із кліщем, із бактерією: «Він часто зупинявся, привалившись до стіни якого-небудь будинку або ховаючись у темному кутку, і стояв там, закривши очі, роззявивши рота, роздуваючи ніздрі, нерухомий, як хижа риба...»; «Кліщ відчув кров»; «Він був витривалий, як бактерія» і т.д.
Порівняння з бактерією видалось нам багатоз-начущим, і ми застосували прийом «пошук сенсу». Бактерія є мікроорганізмом, який, на відміну від інших мікроорганізмів, не має власного ядра. Бактерії не можуть виконувати свої природні функції самі по собі. Вони неодмінно паразитують на звичайних мікроорганізмах. Бактерії можуть століттями існувати, ніяк себе не проявляючи, доки не з'являться умови для вироблення токсинів, і тоді боротися з ними важко. Бактерії можуть приносити як зло, так і добро. Можуть вбивати, викликаючи процес гноїння, збуджуючи смертельно небезпечні хвороби (тиф, туберкульоз, чуму і т.д.), а можуть, навпаки, викликаючи бродіння, перетворювати природні речовини на користь людям. Чим не характеристика Жана-Батіста Гренуя, безумовно, породжена філософією інтуїтивізму, яка розуміє творчу здібність на рівні тваринного інстинкту?
Геній не існує сам по собі, як особистість, він є силою, яка приходить у світ, щоб перетворити його, коли на краще, а коли й на гірше.
Подібний сенс ми маємо і в порівнянні генія з кліщем. Кліщ інстинктивно використовує кров тварин і людей, так само, як Гренуй використовував навколишній світ. Усе, що його оточувало, — люди, квіти, дерева, тварини, речі — було явищем одного порядку. Весь оточуючий світ був для нього матеріалом, з якого він намагався вилучити душу, а «нікчемний залишок» у вигляді виснажених квітів, тіл мертвих дівчат і мертвих тварин його не цікавив.
Наполегливе підкреслення подвійної природи генія проявляється і в порівнянні Гренуя із змією. Змія — є твариною небезпечною, це всім відомо. Але саме змія стала символом медицини через лікувальні здібності зміїної отрути.
Таким чином, ми можемо зробити висновок: автор розуміє явище геніальності на біологічному рівні. Але такий висновок буде неповним. Якби геній був просто «мікроорганізмом» або «комахою», його прохід по світу людей не мав би таких караючих наслідків для мадам Гайар, шкіряного майстра Грімаля, маркіза Тайад-Еспінасса, парфумерів Бальдіні і Дрюо. Всі ці люди намагались здобути на ньому користь, і всіх було покарано. Якась невідома сила контролювала існування генія в світі людей. Але що це за сила? Автор залишає запитання відкритим. А школярі охоче філософствують на цю тему. Комусь здається, що батьком Гренуя міг бути сам диявол, який наділив свого сина особливими здібностями для пізнання світу. Але не наділив спроможністю сприймати моральні норми, за якими існує людство. Іншим здається, що в найб-руднішому місці Парижа Гренуй з'явився на світ не випадково: це Бог прислав його для того, щоб перетворити життя людей на краще. Але люди не зрозуміли цього, тому що вже давно не розуміють Бога. Вони навчили Гренуя привласнювати і використовувати. Тобто людство само перетворило героя на антигероя, а Божий дар — на прокляття.
Зовнішню силу, яка контролювала життя Гренуя, можна інтерпретувати по-різному. Одне залишається незмінним: вона існувала. І саме вона примусила