Таємнича зовнішня сила передбачила відсутність власного запаху, відсутність особистого коду, відсутність власного ядра у генія. Інтуїтивно люди відчували, що, маючи справи з Тренуєм, вони мають справу не з людиною, а з чимось іншим, невідомим і незрозумілим, можливо, з демоном. Тому існування в світі людей завжди було для Гренуя трагедією. Наодинці із своїм внутрішнім «я», наодинці з мистецтвом йому було набагато краще. Але самоізоляція вела до деградації. Гренуй був приречений на синтез із людством. Деградація метафорично зображується як отримання власного запаху, отримання особистого коду, тобто набуття звичайної людської природи.

Якщо розуміти генія як «череп, відкритий у Всесвіт» (Юнг), то, образно кажучи, заглибленість у власне «я» ніби, «закрила двері» свідомості Гренуя до того, що людство пояснити не може.

Рятуючись від «туманного смердіння» власного запаху, Гренуй повертається в світ людей, як кліщ, який не може жити без людської крові.

...Кожний геній колись створює свій найвищий шедевр. Гренуй створив багато різних парфумів. «Які з них стали його найвищим досягненням?» — запитуємо ми в класу. І отримуємо відповідь — парфуми, які викликають любов. І це насправді так. До створення свого шедевру Гренуй йшов довго і, створивши його, пішов із життя. Пішов спокійно і навіть радісно, тому що жити йому більше не хотілось.

Процес створення явища в мистецтві завжди починається із задуму. Задум — це вихідне уявлення художника про майбутній твір, його більш-менш свідомий прообраз, з якого починається творчий процес. Безпосереднім імпульсом до виникнення задуму можуть служити найрізноманітніші фактори. Але вони завжди є пов'язаними з певним емоційним впливом, часто — з емоційним приголомшенням від зустрічі з чимось, що вражає уявлення.

Запитуємо у школярів: «Коли і як Гренуй уперше відчув той запах, який приніс сенс в його життя?» Відповідь легко знаходиться в тексті: 1 вересня 1753 р. Це був запах рудокосої дівчини з вулиці Маре.

Знаходимо в тексті епітети, пов'язані з цим запахом: «ніжний», «чистий», «притягуючий», «апофеозний аромат»,6 «чарівна формула» і т. д.

І от тут виникає запитання, пов'язане із глибинною символікою роману. Якщо дивитися на веснян-кову дівчину із позицій раціонального розуміння, то навряд запах, який ішов від неї, ніс у собі щось чарівне. Адже це була звичайна дівчина із бідного кварталу, зовсім не богиня, її фізіологія нічим не відрізнялась від фізіології інших людей. Ані яскраво-червоний рот, ані зелені очі нічого тут не змінювали. Але так з позицій раціонального розуміння. З точки зору людського розуму, паризький феєрверк на честь монарха був набагато красивіший, ніж нікому не відома дівчина. Проте Гренуй швидко залишив це видовище, яке здавалось йому нудним, тому що воно пахло людським натовпом, сіркою, маслом і селітрою, і пішов шукати аромат, від якого «страждало його серце». Гренуй ішов брудними, порожніми вулицями, йшов через запахи помиїв, води і щурів до поки що невідомого йому аромату, який він вважав ключем до порядку всіх інших ароматів. Що ж це був за аромат? Ставимо перед школярами питання: «Як можна схарактеризувати запах дівчини, яка чистила мірабель, на духовному рівні? Адже Гренуй, як і всякий геній, бачив не стільки конкретні речі, скільки їх позачасове і поза-просторове існування, тобто Гренуй бачив ідеї, які існують у вічності і проявляють себе в конкретних живих істотах і речах. Яку ж із них міг він відчути 1 вересня 1753 р.?» Отримуємо відповіді: «запах спокою», «запах чистоти», «запах любові», «запах ангела» і т.д. Подібні запахи не існують на рівні традиційного сприйняття, вони виявляють себе лише у свідомості генія, як відлуння вічних цінностей. Згадаємо, що після того, як Гренуй відчув силу «незборимої краси», він провів інспекцію величезного поля своїх почуттєвих вражень і систематизував їх за' окремими категоріями. Кожний запах оцінювався ним тепер, згідно з відстанню, яка відділяла його від аромату дівчини з вулиці Маре. Тобто ми бачимо отримання естетичного ідеалу, до якого прагне кожний творець.

Ми не знаємо нічого про характерологічні особливості дівчат, які стали для Гренуя об'єктом пристрасного тяжіння. Проста дівчина з вулиці Маре, одна із най-багатіших спадкоємиць Грасу — надмірна Лаура Раше,

італійки-наймички — всі ці дівчата були дуже різними. Але всі мали і загальне: вроду еротично-приваблюючого типу, чарівний вік юності, дівочість. Тобто це були ніжні весняні квітки, тендітні метелики, вишукані й недовговічні.

Гренуя не цікавила їхня матеріальна суть, його цікавила вічна ідея безсмертного Еросу, яку було закладено в них, і він наважився створити парфуми, що викликають любов, але любов не християнську, а еротичну. І тут ми бачимо художньо реалізовану платонівську схему об'єктивно-ідеалістичного розуміння творчого прагнення:

світ вічних ідей

деміург і мистецтво

деміург і дух

деміург і тіло

світ смертних речей

Універсальна платонівська схема у випадку Гренуя виявляється викривленою. Тому що Гренуй був генієм злим: любов і краса викликали у нього почуття власника («... аромат дівчини за стіною він хотів загарбати по-справжньому: зняти з неї шкіру і зробити його своєю власністю»).

Запитуємо у класу: «Після зустрічі з дівчиною з вулиці Маре Гренуй розподілив всі відомі йому запахи на хороші й погані, тобто на сферу Еросу і сферу Танато-су. А чи збігалися його уявлення про хороше і погане із загальноприйнятими уявленнями про добро і зло?» Відповідь знайти легко: ні, не збігалися. Спробуємо піти шляхом Гренуя і створити схему, яка б відтворювала його