Бог

«Бог був маленькою жалюгідною вонючкою»;

Природа

«він безперервно пригублював благородні аромати»;

Людство

«аперитив мерзоти»; «Те, до чого він пристрасно поривався, було запахом окремих людей: а саме тих надзвичайно рідкісних людей, які викликають любов»;

Геній

«Подвійний сан — Месника і Творця нових світів — був доволі стомлюючим...»

Погляди Гренуя нагадують погляди більшості просвітників («ляпаси по обличчю Бога»; ідеалізація природи; хірургічний аналіз людського суспільства, в якому більша частина просвітників виділяла в першу чергу негативні сторони; пропаганда нового, «правильного» світу, який люди можуть створити, спираючись на власний розум). Авторська думка наближає нас до запитання: а чи не був просвітницький рух разом з усіма його трагічними наслідками Великою Помстою світові звичайних людей, яка прийшла від геніальних особистостей, сповнених зла. І чи не самі звичайні люди створили грунт для росту бактерії геніального зла?

... Магічна сила генія примусила людей забути про Бога, добродійність і благочинність. Поважне місто Грас наповнилось «криками, хрюканням і сто-

гнанням десяти тисяч безсоромних звірюк». Парфуми, створені Гренуєм, не просто викликали любов, вони викликали ще і пристрасне бажання загарбати об'єкт любові, отримати від нього матеріальну, тілесну насолоду. А прекрасним є тільки те, що всім подобається без користі (Кант). Тобто художній геній Гренуя створив не прекрасний, а злочинний шедевр, який спаплюжив і красу, і добро. Так маленька людина помстилась світові. По-мстилась несвідомо, так і не зрозумівши ані природи краси, ані природи добра. Правда, люди подбали про те, щоб викреслити пам'ять про Гренуя не тільки з історії міста, а й із власної пам'яті. Шановні парфумери розбрелись по домівках і продовжили комерційні справи.

Людство, зачароване силою злого генія, не звільнилося б від цього впливу самостійно, без допомоги невідомої сили, яка знову нагадала Греную про можливість отримання власного запаху і перетворення його на звичайну людину. І Гренуй залишив цей світ, тому що задихався. Залишив, знаючи, що міг би правити цим «смердючим світом».

Волоцюги, які з'їли Гренуя, врятували людство від загибелі, а Гренуя — від обов'язку жити. Хоча не треба перебільшувати їхню доброчинність: проковтнувши свою добровільну жертву, вони роздувались від пихи, тому що вважали, що «вперше здійснили щось стосовно любові». Але якої любові? «Корисливої, жадібної, загарбницької», — буде відповідь. Іншої, на думку автора, в цьому світі не має.

Роман Зюскінда являє собою не тільки саркастичну іронію над людством, а і, мабуть, гротескове перебільшення. Роман лякає похмурістю, але примушує думати не тільки про минуле, а й про майбутнє людства.

На заключному етапі вивчення ми звернули увагу школярів на те, що життя Гренуя починається і закінчується на паризькому Кладовищі Невинних, де напередодні Великої Французької революції побудували ринок, який існує і зараз. Тобто бактерія геніальності повернулась туди, звідки прийшла, і чекає на свій час. Вона може знову вийти у світ у вигляді маленької людини, тільки тепер не у найсме-рючішому, а у найгрошітішому місці Парижа, і знову почати реалізовувати давню схему перетворення живого матеріалу на продукти геніальності. Спираючись на вказаний автором орієнтир, ми запропонували учням створити невеличкі есе про існування нового Гренуя, народженого на ринку в XXI столітті (прийом «уявлення-символ»). Твори вийшли досить цікавими: учні говорили про народження людини-лічильника, яка здатна штовхнути світ у божевільню, про геніального продавця, який може продати нашу планету іншим цивілізаціям і т. д. Але всі «жахливі казки» закінчувались добре, тому що таємнича сила завжди рятувала людство і примушувала Гренуя повертатися до стану сну.