Невдовзі художні вироби учнів стали широко відомими. Про школу Девдюка вже знали далеко за межами Косівщини. До речі, різьбярську школу закінчили: його син Микола, Микола Тимків, Василь Кабин, Петро Фокшей, Михайло Греглюк, Тарас Герцюк, Василь Довбенюк, Петро Баранюк і Михайло Бурдяк — які згодом стали відомими майстрами.

Свого часу його син Микола заснував свою майстерню, де передавав знання своїм учням. Є відомості і про приватну майстерню Михайла Бурдяка (заснована 1924 року).

Завдяки піклуванню Девдюка, його бажанню навчити інших, в Косові за короткий час було підготовлено багато різьбярів, хоча до1920-их років різьбярів тут майже не було. Завдяки школі Девдюка різьба по дереву тут почала швидко розвиватися.

У 1930-их роках в Косові було стільки різьбярів, що вони об'єдналися в кооператив „Гуцульська різьба", а також співпрацювали із спілкою „Гуцульське мистецтво" (М. Ку-риленка), на базі який в 1939 році було створено артіль „Гуцульщина". Активним учасником цієї події був В.Г.Девдюк.

У повоєнні роки Василь Григорович не міг уже творчо працювати, але радо ділився досвідом і знаннями з усіма, хто до нього звертався. Частими гостями в нього були студенти Косівського училища прикладного мистецтва, народні майстри, художники, працівники музеїв.

В.Г. Девдюк був творчим консультантом у Косівському училищі і його знання прислужилися в подальшому для розвою гуцульської штуки. Лозунг, який був доцільний ще на при кінці XIX століття „... всьому може зарадити школа і ще раз школа", є актуальним як ніколи.