Натомість високу оцінку творам письменника дали Мирослав Ірчан, Максим Рильський, Сергій Єфремов та ін. М. Рильський наголошував, що новели Косинки "з часом у певну гармонію злившись, дадуть епопею революції". Цензура раз-у-раз затримує його твори, а в пресі чимдалі більше лунають погрози. Не маючи змоги жити з літератури, Косинка заробляє на життя у сценарному відділі Київської кінофабрики. На початку 30-х років випускає збірку "Серце", яку в останній момент затримав Головліт. "Цькування, мислю я, повинно мати якісь межі, а виходить, що ні, що я помиляюсь...Все-таки я держуся. Не втрачаю ґрунту під ногами, хоч його давно вже можна було б згубити, бувши на моєму місці", - пише Косинка 16 квітня 1932 року.

1934 року в харківському будинку письменника була проголошена "настановча" доповідь Івана Кулика, який говорив про завдання письменників у зв'язку з перемогою Сталіна. В дискусії виступив і Косинка. Замість того, щоб обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. З різкою і запальною люттю він говорив, що в умовах "соціального замовлення", коли людину взяли за горлянку, вона не може творити. То була не промова, то був крик відчаю в самотній порожнечі пітьми. Зала завмерла від страху кінець промови комуністи вкрили свистом, вигуками обурення, погрозами, а гальорка аплодувала.

4 листопада 1934 року письменника було заарештовано. З в'язниці він писав до дружини: "Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши - прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передавай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий!"

15 грудня 1934 року, "виїзна сесія Військової колегії засудила Григорія Косинку-Стрільця до розстрілу". Косинка гордо зустрів вирок у якому говорилося, що "більшість обвинувачених (письменника засудили разом з 28 іншими представниками української інтелігенції) прибули в СРСР через Польщу, а частина через Румунію, маючи завдання по вчиненню на території УРСР ряду терористичних актів. При затриманні у більшості обвинувачених забрані револьвери і ручні ґранати". Зрозуміло, що судова аргументація була повною нісенітницею. Ніхто з розстріляних за цим вироком - ні Григорій Косинка, ні Дмитро Фальківський, ні Олекса Влизько або Роман Шевченко, за винятком Крушельницьких (батька й синів) ніколи в житті не були ані в Польщі, ані в Румунії. Що ж до Крушельницьких, то вони стали жертвою своєї довірливості. Вони були комуністами, й прибули в Україну за запрошенням совєтського уряду.

Григорій Косинка - талановитий новеліст 20-30-их р.р. ХХ століття багато зробив для того, щоб у літературі домінуючим став саме психологічний аспект. Насамперед він - психолог-людинолюб і знавець людського серця. Недарма М.Рильський, П. Панч, Ю. Мартич називали його великим майстром прямої мови героїв, виразного діалога. «І не тільки в мові Косинчиних персонажів та у внутрішніх їх монологах, а й у самій авторській мові раз у раз дається бачити виразні риси селянської психології ». Марія Галич відзначила, що стиль Косинки характеризує глибока психологічна характеристика персонажів.

Справді так, адже вміння у зовнішньому побачити внутрішнє - це особливе обдарування людинознавця, тому що саме завдяки поєднанню психологічного аналізу і емоційного підтексту письменник активно звертається до читацького співпереживання й співтворчості.

Сам Григорій Косинка зізнався: «Прекрасний намір письменника показати душу людську».

Психологію персонажа новеліст виявляє в поведінці, діалогах; авторська увага зосереджена на явищах зовнішньо-предметного світу; письменник не прямо проникає у душевні переживання героя, а зображує їх через фіксацію зовнішніх ознак: «Сашко злякано поглядав то на матір, то на покуття, на образ св. Миколи, уквітчаного польовими васильками, і хлипав…» («В хаті Штурми»).

Опис зовнішніх подій і невеликих саморефлексів героя Г. Косинка поєднував за допомогою авторського втручання: «Петро Цюпка крутнув головою: у його родилась думка…» («Сходка») [3, с.23]. Також автор застосовує різні форми внутрішнього монологу: висловленого («Темна ніч», «За ворітьми», «Циркуль», «Серце»); імітацією невисловленого внутрішнього мовлення («Змовини»); спогади про давньоминулі часи («Перед світом»). Засобами психологічного аналізу є деталі, майстерно використані тропи, персоніфікація предметів, описи пейзажів, зображення поз персонажів, їх міміки, рухів, жестів і ходи.

Особливе місце в новелах Григорія Косинки займають сновидіння. Розкриття психології героїв - одна з головних функцій картин сну. Зображуючи сновидіння, автор, як правило, пов’язує його зі змінами у внутрішньому світі героя. У залежності від інтенсивності цих змін, картини сну по-різному визначають психологічний стан героя. Наприклад, сон головного героя з новели «На буряки» уособлює мрії і бажання: «Ранішній солодкий сон; страшенно хочеться спати, аж пахне, і сниться: біліє полями туман, а росою - молоко, холодне і смачне-смачне; перекликаються півні…». На думку З.Фрейда, дитяче сновидіння є реакцією на переживання дня, яке залишило пряме, неприховане виконання цього бажання. Розташування картин сну в структурі художнього твору теж відіграє певну ідейно-композиційну роль. Сновидіння на початку твору, як правило, виконують функцію попередження. Г. Косинка у новелі «Анкета» демонструє нам стан Антона Собачки після сну: «Не люблю, коли бандит сниться. Секретний агент по бе-бе, а мені цілу ніч, сволоч! сволоч!». Пізніше ми дізнаємося, що Собачка «бандитом був, бандитом і зостався». Незрозуміле «бе-бе», гидка лайка та грубе поводження з дружиною налаштовують читача на певну упередженість та