Чорне, безпросвітне було життя гуцульського селянства в ті часи. Таким його бачив Черемшина, близько до серця взяв і таким відтворив у своїх новелах.

Тематика збірки «Карби» неширока, і не дуже різноманітний її типаж. У кожному з вміщених у ній творів висвітлено один якийсь трагічний факт, чи, на перший погляд, звичайнісінький випадок в житті селянина-гуцула. Майже в усіх новелах збірки виступає той самий герой — темний, затурканий, безправний селянин-бідняк, портрет якого найяскравіше змалював Черемшина в новелі «Святий Николай у гарті».

«... Скрипнули чорні закурені двері і випустили на двір чоловіка середнього росту, його худе, поморщене лице, кучма нерозчесаного волосся, сухоребрі груди, що їх не обіймає собою темна латана сорочка, витерті червонаві холошні і худокості, босі ноги говорили самі за нього, що він є. Він не потребував представлятися. На його стан зложилися віки нужди і вип'ятнували на ньому грубими буквами—мужик».

Ім'я героя цієї новели — Курило Сівчук — могло б бути загальним для всіх селян бідняків—героїв збірки «Карби». В образку «Святий Николай у гарті» Курило з дружиною і дітьми ховає від збирача податків свої убогі пожитки, тремтить перед начальством, повторюючи1. «Бідно-си діє, ясний та добрий панчіку...»; в новелі «Чічка» він розпачливо тужить над загиблою шкапиною, бо вона годувала його сім'ю; в творі «Карби» грюкає об стіл кулаком, з болем каже про дітей: «Чим їх нагодую!»; в новелі «Раз мати родила» він наважився помститися жандармові за всі тяжкі кривди і потрапив до тюрми; в творі «Більмо» випроваджує доньку до розпусного лісничого, бо іншого виходу з страшних злиднів не знає; у «Грушці» він тужить за померлою дружиною і втішає дітей: «Не бійтеся, небожєта, мені не далекі гони, я вам хати не залежу»; в новелі «Лік», він, безнадійно хворий, не маючи за що купити ліки, повертаючись від лікаря додому, показує сусіді на цвинтар: «аді, де мій лік» і, нарешті, в образку «Дід» він, старий і нікому не потрібний, зайвий рот у голодній сім'ї, вкорочує собі віку.

Курило Сівчук («Святий Николай у гарті»), коновкар («Чічка»), дєдя («Карби»), Юсипко («Раз мати родила»), Тимофій («Більмо»), Ілаш («Грушка»), Митро Пасемковий («Лік»), Чюрей («Дід»)— це тільки різні імена одного героя, що про його трагічне життя розповідав автор. Письменник спостерігав, як поводиться селянин-трудівник в різних обставинах на протязі всього життя, і про все це писав у своїх новелах. Складається враження, ніби Черемшина провадив ґрунтовну підготовну роботу до створення монументального образу селянина-гуцула, який безмежно любить свій край, природу, народ; працьовитий, духовно обдарований, чесний, гостинний, поетичний, але гноблений соціальне і національне, зацькований війтами, жандармами, екзекуторами, обплутаний панами, лихварями, він живе в страшних злиднях та горі, розпачливо гукає до німих гір, до байдужого неба, і, ніким не почутий, гине. Новели-образки збірки «Карби» ідейно, тематично і поетичною орнаментикою своєю так міцно зв'язані одна з одною, що композиційне утворюють єдине ціле. Провідна тема збірки «Карби» — народне горе, злидні гуцульської сіроми — селянської бідноти, її туга за кращим життям і, нарешті, надія на краще майбутнє.

Новели збірки «Карби» вражають безпосередністю життьових картин, похмурістю і безпросвітністю селянської гуцульської дійсності тих часів. Ось дівчина-покритка, зганьблена якимсь панком-деспотом, вертається з наймів до рідного села («Зведениця»). Читач ледве встигає слідкувати за бурею думок, катастрофічних душевних переходів, розпачливих почуттів, які супроводять безталанну дівчину. Ніби в тяжкій лихоманці, покритка промовляє сама до себе, до дитини, до природи, картає, проклинає, молить, скаржиться, повчає подруг, висловлює надії, рве на собі коси, шепче слова материнської ласки до дитини, і тужить, тужить, тужить... В пій мініатюрі Черемшина зумів коротко і сильно відтворити справжню бурю в душі знівеченої капіталістичним ладом людини. Безіменна героїня Черемшини воскрешає в пам'яті читача цілу галерею образів покриток в українській літературі. Ніби всі вони зійшлися до неї, виплакали своє горе, а її вщерть переповнена журбою душа розлилася розпачливим криком-голосінням.

Таке ж сильне враження справляє й новела «Злодія зловили». Хлопчик-сирота цілими днями блукає голодний попідтинню. Ніхто його не пожаліє, нікому він не потрібний. Голод завів сироту в садибу багача. І не стямився хлопець, як припав до вим'я корови і ссав, ссав спраглими устами. Хлопця впіймала хазяйка, на крик зійшлися сусіди-багачі, побили малого, постригли і, під масний регіт, пустили на вулицю.

І так картина за картиною, одна за другу похмуріша, одна за другу вразливіша.

Найвизначніші новели збірки «Карби»— це «Святий Николай у гарті», «Раз мати родила», «Більмо», «Основини», «Чічка», «Зведемиця», «Злодія зловили». В цих новелах Черемшина виступає як письменник-реаліст, оповідач правди про життя гуцульського селянства. Нерідко реалізм Черемшини позначений іронією, сатирою, елементами критики влади («Основини»), побутових і правових взаємин у гуцульському селі («Раз мати родила», «Святий Николай у гарті», «Більмо» та інші).

З співчуттям і великою любов'ю оповідав Черемшина про життя селянської бідноти. В той же час він з огидою і ненавистю говорив про багачів, жандармів, урядовців, панів і підпанків, які наживались на народному горі.

Яскраво виявлена демократична тенденційність збірки «Карби» в поєднанні з реалістичним методом зображення дійсності