О.В.Донченко
Щедра талантами Полтавщина дала дитячій літературі письменника Олександра (Олеся) Донченка. Народився він у Великих Сорочинцях 12 серпня 1902 р. в сім’ї учителя. Перед Великою жовтневою революцією жив в повітовому містечку Лубнах на Полтавщині.
Олесь вчився у гімназії, закінчив її після революції набувши вчительського фаху. Ранній потяг до художньої творчості скоро перейшов у професійну потребу, і Олесь Донченко разом з письменниками свого покоління Копиленком, Забілою став активним творцем української літератури для дітей та юнацтва.
Починав письменник з поезії та віршованих оповідань для найменших.
Олесь Васильович написав свої чудові казки – вірші “Півень у звіринці”, “Туки-бан-барабан”, “Страхопуд” та інші.
Активним був період 1927-1931 р.р. для Донченка – дитячого поета, кращі з цього творів приносили дітям радість пізнання, відчуття краси поетичного слова. Написав понад 30 віршованих книжечок для дітей дошкільного і шкільного віку… Можливо, О.Донченко залишив би глибший слід в літературі для малят, якби не та несправедлива критика, що відкидала у літературі все казкове: “Є в мене жахлива крамола, - іронізував письменник, - півень і звірі розмовляють, а ліяч-шарокот сам (сам-самісінькій, без жодної участі людини котиться і стрибає вулицями міста …”
Як і інші його товариші по перу О.Донченка в 20-30-х р.р. багато їздять по країні, прагне побачити своїми очима новобудови, трудові звершення народу.
У своїй літературній діяльності О.Донченко як дитячий письменник став собі за мету “яскраво, поетично оспівати душу нового покоління, правдиво розповісти про дитячі радості й прикрості”. Переважно головними персонажами його творів є хлопчики, яких письменник хотів бачити сміливими, добрими, мужніми.
Наче крізь чарівний ліхтар, висвітлює красу людини праці в оповіданнях “Галаганчик”, “Голубий гвинтик”. Олесь Донченко був активним творцем повістей і романів про школу.
Оповідання “Кулемет” написане у формі спогаду про одну подію років громадянської війни.
Становлення характеру дитини, її внутрішній світ, стосунки з середовищем, зображено в ряді оповідань О.Донченка. Матвійко (“Боягуз”) всього боявся, навіть жаби і ящірки. Коли інші діти, пустуючи, зчинили сварку і бійку, хлопчик тікав. Боляче було від докорів батька, насмішок товаришів. Історія “боягуза”, розказана Донченком, повчальна не лише для дітей, а й для дорослих.
Наче крізь чарівний ліхтар висвітлює красу людини праці в оповіданні “Галаганчик”. Про працьовитість матері розповідає синові батько. На дитячого читача завжди сильніше впливає показ сама дії, а не розповідь про неї. В цілому ж оповідання “Галаганчик” передає якнайкраще атмосферу щастя, що виникає там, де трудяться з любов’ю у серці.
Велич і красу праці показано через образи людей різних професій, часто скромних і неполітичних, в оповіданні “Голубий гвинтик”. Тут справді опоетизована праця. Діти, які зустрінуться з цим оповіданням у ранню пору життя, можливо, не стануть в дорослому віці журитися з приводу непристижності своєї професії, будуть дбати про результативність та ефективність трудових зусиль.
У неповторній красі постають результати праці людини в оповіданні “Подорож до млина”. Тут немає конвеєрів, машин, не зображено виробничих процесів, а є широчінь колгоспних полів з пшеницею, ячменем, соняшниками.
За казковою назвою оповідання “Золоте яєчко” йде цілком реалістична розповідь про малого Андрійка, майстра грати на пищику.
Олесь Донченко - один з активних творців шкільної повісті. “Школа! Мати моя рідна! Скільки років минуло, скільки вітрів перевіяло, які грози прогриміли, а ти все живою стоїш і юною у серці, оповита, мов серпанком, любов’ю і ніжністю…” – у цих рядках із повісті “Юрко Васюта” висловлено і захопливий погляд письменника на школу – другу домівку дитини, і ті естетичні принципи, якими він керується у власній творчій роботі: “…любовно збирати все нове, світле й хороше у школярів, і показати його в яскравих хвилюючих творах”.
У 1926 р. – перша книжечка “Червона писанка”. Влітку 1931 р. жив на Уралі в Магнітогорську. 1934 р. – роман “Море відступає”, 1944 р. – повість “Серце беркута” – один із кращих творів української збірки віршів “Околиці” (1928 р.), а також повість “Сурми”, п’єса “Маскарад”, повість “Лісничиха” (1947 р.), “Повість про новий дім” (1947 р.), роман “Золота медаль” (1953 р.).
О.Донченко зробив внесок і в розвиток пригодницького жанру, зокрема такими творами, як “Батьківщина” і “Карафуто”.
Помер Олесь Донченко у м. Лубнах 1954 р.
В мальовничому селі Великі Сорочинці, що на Полтавщині, в родині вчителя 19 серпня 1902 р. народився хлопчик, якого назвали Сашком. Це був майбутній письменник Олександр Васильович Донченко. Незабаром батьки переїхали до Великої Багачки, а згодом до Лубен. Там і прийшли дитячі та юнацькі роки, а пізніше в Лубенській чоловічій гімназії, яку закінчив у 1919 році.
В дитинстві та юності хлопець багато читав, особливо захоплювався творами Миколи Васильовича Гоголя. Ще в школі Донченко пробує писати, а в гімназії його вже знали як поета і драматурга, вірші якого звучали на гімназійних вечорах, а п’єски ставились учнями гімназії та аматорськими гуртками Лубен.
По закінченні гімназії Донченко вчився на кількамісячних курсах позашкільної освіти, після чого йде працювати вчителем – позашкільником, а потім і районним інспектором освіти Лубенського району. Час роботи вчителем та інспектором – це час енергійної культурно-громадської і освітньої діяльності Олександра Донченка. Він навчає грамоти дітей і дорослих, організовує літературні та драматичні гуртки, влаштовує виставки.
З 1922 року Донченко працює відповідальним секретарем редакції газети “Червона Лубенщина”, а в 1924 році йде добровільно до лав Червоної Армії, де спочатку служить рядовим в кавалерійській прикордонній частині, а
