на його чужині ( збірка «Чужиною» 1919р.) звертаючись до історичної пам'яті свого народу , до переказів з давньорускої історії , поет пише добірку віршів « Менуле України в піснях . Княжні часи » (1920р.) 1912р. у Відні друкує збірку сатиричних поезій « Перезва » під псевдонімом В. Валентін ( український письменник який згодом емігрує з Західної Украіїни в радіанську Україну і буде розстріляний енквідистами ) . У1919р. – 1922р. разом з Антоном Крушельницьким та іншими земляками збирає кошти на допомогу голодуючим в Україні . Моторошні події 1921р. – 1923р. поет зобразив у циклі “ Голод ” що , увійшов у збірку “ Кому повім печаль мою” у циклі віршах поет створює алегоричний образ всепожираючого голоду , котрий усе з’їв на своєму шляху “ вівцю, як хліб шмат , ковтав , дітей малих з’їдав з кістками , не обминав дерево і трав “ .
Цим циклом , як і П. Тичина , Олесь сказав своє слово про “ гуманістичні ” устремління на Україні нової , радіанської влади в 1921р. – 1923р. викрив її істинне піклування про народ . Тривожні повідомлення з України глибоким болем дивуються в душі Олеся : розстріл поета Г. Чуприни, арешт синів Антона Крушельницького , Івана й Тараса , котрі, як тільки перебрались із Галичини в радянську Україну , були звинуваченні в тероризмі й антирадянської діяльності. Під враженням цих подій О.Олесь пише драму “Земля обітована “ 1935р., чим одним із першим в українській літературі розкривається суть сталінської політики .
Крім поезії , драматичних творів , у творчій спадщині митця прозові публіцистичні твори , переклади з російської , білоруської , польської , сербської , болгарської , німецької , англійської , арабської мов , публіцистичні та літературно – критичні статті .
Останній свій час Олесь зустрів у Парижі . Стан журби і самотності поглибився трагічною звісткою про загибель сина Ольга Ольжича .
А 22 липня 1944р. не стало Олександра Олеся . Його поховали на Ольшанському цвинтарі у Парижі.