Стендаль (1783 – 1842)

Один з найвидатніших французьких письменників XIX століття, Анри Бейль, що писав під псевдонімом «Стендаль», при житті не користався ні визнанням у критики, ні успіхом у широкого читача. Майже всі його численні добутки художнього, історичного і критичного характеру пройшли непоміченими, лише зрідка викликаючи рецензії, далеко не завжди сприятливі. Проте Мериме, що випробував на собі вплив Стендаля, високо цінував його, Бальзак їм захоплювався, Ґете і Пушкін із задоволенням читали його роман «Червоне і Чорне».

Долею Стендаля була посмертна слава. Його друг і виконувач духівниці Ромен Коломб у 1850-і роки почав повне видання його добутків, включаючи журнальні статті і переписування. З цього часу Стендаль увійшов у французьку літературу як один із самих великих її представників.

Школа французьких реалістів 50-х років визнала його разом з Бальзаком своїм учителем; І. Тен, один з натхненників французького натуралізму, написав про нього захоплену статтю (1864); Е. Золя вважав його представником нового роману, у якому людина вивчена в глибокому зв'язку його із суспільним середовищем. Почалося наукове вивчення Стендаля, головним чином його біографії. У 1880-егоди з'являються у світло його автобіографічні добутки, чорнові начерки, незакінчені повісті, що Р. Коломб не включив у своє видання. Вже в XIX столітті його романи переводяться на багато мов.

У Росії Стендаля оцінили дуже рано, раніш, ніж на його батьківщині. На «Червоне і чорне» звернули увагу А. С. Пушкін і деякі його сучасники. Дуже позитивно відгукнувся про нього Лев Толстої, якого особливо вразили військові сцени «Пармского монастиря». Горький вважав його одним з найбільших майстрів європейського роману. У Радянській Росії були переведені на російську мову усі твори Стендаля, аж до незакінчених уривків, а його романи і новели перевидавалися десятки разів. Основні його добутки переведені на багато інших мов країн колишнього СРСР. Стендаль у нас, безсумнівно, є одним із самих улюблених іноземних письменників.

1.

Мари – Анри Бейль народився на півдні Франції, у місті Гренобле. Батько Стендаля, Шерюбен Бейль, адвокат при місцевому парламенті, і дід, Анри Ганьон, лікар і суспільний діяч, як і велика частина французької інтелігенції XVIII століття, були захоплені ідеями Освіти. Батько мав у своїй бібліотеці «велику енциклопедію наук і мистецтв» складену Дідро і Д-Аламбером, і захоплювався Жан – Жаком Руссо. Дід був шанувальником Вольтера і переконаним вольтерьянцем. Але з початком Французької революції (1789) їхні погляди сильно змінилися. Родина мала статок, і поглиблення революції злякало її. Батьку Стендаля довелося навіть ховатися, і він виявився на стороні старого режиму.

Після смерті матері Стендаля родина надовго облеклась у жалобу. Батько і дід впали в побожність, і виховання хлопчика було передано священику, що ховався від під гостинною покрівлею Бейлей. Цей священик, абат Ральян, про яке Стендаль зі збурюванням згадував у своїх мемуарах, марне намагався прищепити своєму вихованцю релігійні погляди.

У 1796 році Стендаль надійшов у відкрилася в Гренобле Центральну школу. Задачею цих шкіл, заснованих у деяких провінційних містах, було ввести в республіці державне і світське навчання, щоб замінити їм колишнє – приватне і релігійне. Вони повинні були озброїти молоде покоління корисними знаннями й ідеологією, що відповідає інтересам буржуазної держави, що складається. У Центральній школі Стендаль захопився математикою і по закінченні курсу бал відправлений у Париж для надходження в Політехнічну школу, що готувала військових інженерів і артилерійських офіцерів.

Але в Політехнічну школу він так і не надійшов. Він приїхав у Париж через кілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу у свої руки й оголосив себе першим консулом. Негайно ж почалися готування до походу в Італію, де знову восторжествувала реакція й установилося австрійське панування. Стендаль був зарахований сублейтенантом у драгунський полк і відправився до місця служби в Італію. В армії він прослужив більше двох років, однак, йому не довелося брати участь у жодному бої. Потім він подав у відставку і 1802 року повернувся в Париж з таємним наміром стати письменником.

Майже три роки Стендаль прожив у Парижеві, завзято вивчаючи філософію, літературу й Англійську мову. По суті, тільки тут він одержує своє перше дійсне утворення. Він знайомиться із сучасною французькою сенсуалістичною і матеріалістичною філософією і стає переконаним ворогом церкви і всякій містиці взагалі. У той час коли Бонапарт готував собі імператорський престол, Стендаль на все життя зненавидів монархію. У 1799 році, під час перевороту 18 брюмера, він був задоволений тим, що генерал Бонапарт «став королем Франції»; у 1804 році коронація Наполеона, заради якої в Париж прибув папа римський, здається Стендалю очевидним «союзом всіх ошуканців».

Тим часом приходилося думати про заробіток. Безліч початих Стендалем комедій залишилися незакінченими, і він вирішив добувати засобу до існування комерцією. Прослуживши біля року в якімсь торговому підприємстві в Марселеві і відчувши назавжди відразу до торгівлі, вона вирішив повернутися на військову службу. У 1805 році знову почалися безупинні війни з європейською коаліцією, і Стендаль був зарахований в інтендантство. З цього часу він безупинно роз'їжджає по Європі слідом за армією Наполеона. У 1806 році він вступає разом із французькими військами в Берлін, у 1809-м – у Відень. У 1811 році він проводить відпустку в Італії, де задумує свою книгу «Історія живопису в Італії». У 1812 році Стендаль за власним бажанням відправляється в армію,