Рід Хмельницьких був незаможний. Батько майбутнього гетьма-
на, Михайло, служив у коронного гетьмана Жолкевського в Жов-
кві, потім у зятя Жолкевського, Яна Даниловича, на Львівщині, і
переїхав з ним, коли його призначили старостою Корсунським та
Чигиринським. Михайло Хмельницький був осадчим Чигирина та
Лисянки. У Чигиринському повіті він був податковим писарем і зго-
дом — підстаростою. Під Чигирином мав хутір Суботів. 1620 року
Михайло Хмельницький із сином Богданом-Зиновієм брав участь
в поході на Молдавію і був забитий під Цецорою, Його вдова одру-
жилася вдруге з польським шляхтичем Ставецьким.

Можливо, що під час служби батька в Жовкві народився Бог-
дан-Зиновій. Це було десь коло 1595 року. Вчився він спочатку в
українській школі, потім в єзуїтській «латинській», треба гадати, у
Львові, де викладав доктор теології Андрей Гонцель-Мокрський,
відомий письменник та проповідник. З тієї школи виніс молодий
Хмельницький добре знання латини. Наука закінчилася 1620 року,
коли під Цецорою турки взяли його в полон і два роки продержали
у Царгороді в тяжкій неволі. Викупила його мати. Після того Хмель-
ницький служив, мабуть, у Чигиринському полку, одружився з
Ганною Сомківною і господарював на хуторі Суботові.

Про життя Богдана Хмельницького в наступних роках нічого
невідомо. Очевидно, він здобув авторитет й зайняв поважне місце
в козацькій громаді. 1637 року він був військовим писарем: підпис
його с на акті капітуляції під Боровицею — 24 грудня 1637 року.
Наступного року він їздив, як член делегації, до короля, а на під-
ставі ординації 1638 року втратив уряд писаря і став звичайним
сотником Чигиринського ідолку.

1644 року французький уряд закликав на військову службу
українських козаків. Посол де-Брежі писав 21 вересня 1644 року
кардиналові Мазаріні, що козаки мають дуже здібного полководця
Хмельницького, якого поважають при дворі короля: «це людина
освічена, розумна, добре знає латинську мову.. . він готовий допо-
могти нам». У 1645—1646 роках понад 2.000 козаків перевезено до
Франції, і вони брали участь в облозі Дюнкерхену. Треба гадати,
що серед ких був і Хмельницький." Всі ці факти свідчать про ту
пошану, якою користався Хмельницький, не зважаючи на свою
невисоку рангу.

Року 1646 король Владислав IV заходився був творити коаліцію
держав для боротьби проти Туреччини, але зустрів опозицію збоку
польської шляхти. Тоді разом з канцлером Юрієм Оссолінським ви-
рішив спровокувати Туреччину на воєнні дії нападом на них козаків.
Для цього закликано до Варшави на таємну нараду 4-ох козацьких
представників: осаулів — Барабаша та Караїмовича і сотників —
Нестеренка та Богдана Хмельницького. Король видав їм гроші, пра-
пор і грамоту, якою дозволялося збільшити реєстр козаків до 12.000.
З цього пляну нічого не вийшло, хоч зібрано тоді 16.000 найманого
війська. Сам канцлер зрадив таємницю, і сойм у жовтні 1646 року
зажадав розпустити військо. Однак, для наступних подій ця таємна
нарада відіграла не абияку ролю: вістки про неї поширилися серед
козацтва і стали ґрунтом для леґенди, що король дивиться на коза-
ків, як на своїх спільників у боротьбі з польськими магнатами.'

До 1647 року бачимо Богдана Хмельницького, як цілком льо-
яльного сотника, який користувався пошаною не лише на Україні, але й у Варшаві.

Раптом усе життя Хмельницького було зламане так, як то часто
траплялося в Речі Посполитій, де українці були «унтерменшами».
Можливо, якраз пошана, якою користувався Хмельницький при
дворі Владислава IV, викликала ненависть до нього родини магнатів
Конецпольських, вороже наставлених до українців. Олександер Ко-
нецпольський, з 1632 року Корсунський та Чигиринський староста,
син коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, вирішив усу-
нути нелюбого йому сотника. Тож, підстароста Чигиринський, Чап-
линський, учинивши «ґвалтовний заїзд» на Суботів під час від-
сутности Хмельницького, зруйнував його, пограбував майно, забрав
його другу жінку, а сина досмерти забив канчуками. Легальні захо-
ди Хмельницького не дали жадних наслідків, а Конецпольський на-
віть дав наказ арештувати його і стратити. Лише приятель і кум
Хмельницького, Станіслав-Михайло Кричевський, допоміг йому
втекти з-під варти. З невеликим загоном козаків Хмельницький ви-
їхав на Запоріжжя.

Ці нещастя, ця сваволя магнатів переродили Богдана Хмельниць-
кого: зі статечного, спокійного сотника він, позбавлений родини,
маєтку, переслідуваний місцевою адміністрацією, став бунтівником,
месником за власні образив

ПЕРША ДОБА ПОВСТАННЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО — 1648-Й РІК

На Запоріжжі Богдан Хмельницький незабаром здобув загальну
пошану і його обрали гетьманом. На його бік перейшла залога ре-
єстрових козаків, що стояла на Запоріжжі, а татарський хан вислав
йому на допомогу своє військо.

Чутки про рух, що його підняв Хмельницький, занепокоїли поль-
ський уряд. Коронний гетьман Микола Потоцький вирушив на За-
поріжжя, щоб здавити повстання в самому початку. Реєстрових ко-
загів і загін німецької піхоти він вислав Дніпром, щоб вони біля
Кодака з'єдналися з 4. тисячами польського війська і реєстро-
вих козаків, що йшли під проводом гетьманового сина, Стефана
Потоцького. За ними йшло 6.000 війська під проводом гетьманів —
Миколи