Підписаний 18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі
пункти: В межах Польської держави утворюється автономна об-
ласть, до якої входять воєвідства: Київське, Брацлавське та Черні-
гівське — від Случі до Дністра, частини Волині, Поділля. Цією
областю управляє гетьман. Вона має своє військо — 40.000 реєстрових козаків. Решта — селянство — мусить повертатися до панів
і відбувати панщину. Королівська адміністрація та польські пани
можуть повертатися на свої місця. Православна Церква дістає права
рівні з Римо-Католицькою. Унія касується. Єзуїтські школи в Ки-
єві ліквідується.

Так — замість визволення українського народу з-під польської
влади та створення власної держави — здобутки кривавої бороть-
би обмежилися національно-територіяльною автономією для ко-
зацької верстви."

Зборівський договір проголошений як «Деклярація ласки коро-
ля, даної на пункти прохання Війська Запорозького», був паперовий:
ні в Польщі, ні в Україні його не зреалізовано. Особливо викликав
протест пункт 6-ий про зрівняння православних з католиками. Оста-
точне рішення було відкладене до наступного сойму, на якому мав
бути присутній і православний митрополит. Однак, на засідання
сойму католицькі єпископи митрополита не допустили, також не
допустили його до сенату. Українська Уніятська Церква звернулася
до папи Інокентія X, який в листі до короля просив захисту для унія-
гів, але не знайшов підтримки. 8 січня 1650 року сойм ратифікував
Зборівську угоду."

В Україні влада фактично перейшла до Війська Запорізького.
Всю територію поділено на полки, спочатку на 16, згодом число їх
зросло. Податки збирав військовий скарб. Хмельницький, як не-
залежний володар, вів дипломатичні переговори з сусідніми дер-
жавами.

Коли Хмельницький спробував був на підставі Зборівського до-
говору перевести реєстр козаків, селяни, що брали участь у війні,
не захотіли зрікатися козацьких прав та повертатися до панів і
підняли повстання. Ще більше обурювали їх польські пани, які по-
верталися в свої маєтки. З другого боку Польща не виконувала
своїх зобов'язань: православний митрополит, як згадано, не дістав
місця в сенаті, не повернено спірних земель, польський уряд не
здійснив амнестії, і багатьох повстанців страчено."

Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забез-
печити себе союзами з сусідами. Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаря Василя Лупула, з дочкою якого, Роксан-
дою, мав одружитися його син Тиміш. Наприкінці 1651 р. уклав
союз з Туреччиною, і султан дозволив Кримському ханові допо-
магати козакам. Султан Магомет IV назвав Богдана «славою кня-
зів християнського народу» і обіцяв свою опіку. (М. Грушевський
вважав це васалітетом, але Д. Дорошенко — просто союзом). Це
ще більше дратувало Польщу. Навесні 1651 року поляки напали
на містечко Красне на Поділлі, і в бою з ними згинув один із най-
кращих українських полководців Данило Нечай. Але від Вінниці
поляків відбив видатний козачий стратег — Іван Богун.

Рішальна битва відбулася 28-30 червня 1651 року коло містечка
Берестечка, над р. Стирем. Там у болотяній долині зустрілися два
війська: Хмельницький -— бл. 100.000 козаків разом із повстанцями
та 50.000 татар, і поляків — 80.000 та стільки ж озброєної челяді.
На самому початку бою татари раптом почали тікати. Хмельниць-
кий і Виговський поїхали мобілізувати нові сили, залишивши ко-
мандувачем 1. Богуна, який відбиваючи наступ поляків, почав ви-
водити козаків з бою. Але серед повстанців зчинилася паніка, вони
кинулися тікати і понад 30.000 їх втопилося в річці. Загинув і мит-
рополит Коринтський Йоасаф, що привіз Хмельницькому меч, освя-
чений на Гробі Господнім.

4-го серпня 1651 року Литовський гетьман Радзівілл узяв Чер-
нігів та Київ. Міщани спалили Поділ, щоб не дати його литовцям.
Митрополит Сильвестер Косів, піддавшись паніці, вітав переможців.

Хмельницький зібрав нові полки, побудував укріплення біля
Білої Церкви, спинив польський похід і погодився на переговори.
Згідно з Білоцерківським миром, за козаками залишено лише Ки-
ївське восвідство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шлях-
та мала право повернутися до своїх маєтків, заборонялося вести
закордонні переговори" В Україні почалися знову повстання, збіль-
шилася втеча населення за московський кордон — на Слобожан-
щину.

Білоцерківський договір також не був реалізований: на соймі
один із шляхтичів наклав «вето», і договірне затверджено. Богдан
Хмельницький поновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреч-
чиною, Москвою. Тому, що Лупул відмовився виконати угоду —
видати Роксанду за Тимоша, Хмельницький вирядив під його ко-
мандою військо до Молдавії. По дорозі під Батогом Тиміш зустрів
20-тисячне військо гетьмана Калиновського. Поляки зазнали нищів-
ної поразки, а сам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат.
Тиміш вступив до Молдавії і одружився з Роксандою. В 1653 р. він загинув під час облоги Сучави, яку захопив волоський князь Мат-
вій Басараб.

Катастрофа балканської політики була страшним ударом для
пляну Богдана Хмельницького: він хотів посадити на пресгіл Мол-
давії Тимоша, Лупулеві дати Волощину і тим забезпечити Україні
надійний західній кордон.

Нове лихо чекало далі: обложене козаками в Жванці у грудні
1653 року польське військо з королем Яном-Казіміром вже готове
було капітулювати, але поляків знову врятували татари, уклавши
з ними сепаратний мир. Татарам дозволено грабувати українське
населення та брати ясир по Барське староство.

Становище України було тяжке. Війна, татарські напади, тоталь-
на мобілізація, нарешті посухи, неврожай, пошесті, знищення про-
мислових закладів, головно рудень, ізоляція від ринків Західньої
Европи — все це руйнувало господарство. Внаслідок цього населен-
ня в щораз більшій кількості пересолюється на схід, на півден-
ний