Далі — протягом двох днів Хмельницький з Виговським та посли
обговорювали деталі угоди, в тому числі — бажання гетьмана, щоб
на Україну, власне до Києва, прийшло московське військо. Це
було важливе для України не як оборона, бо що могли зробити
навіть 3.000 московського війська, коли йшлося про 60.000 реестрових козаків та 350-тисячну армію, що стояла під Жванцем. Але це
було конче потрібне для України, як доказ, що не існувало вже й
тіні залежности від Польщі, — це було найголовнішим на той мо-
мент.

На тому закінчилися переговори гетьмана з посольством царя.
О. Оглоблин у кількох словах резюмує сенс переговорів: 1) вста-
новлено військовий союз України з Московщиною, гарантований
протекцією Московського царя над Україною та 2) дано гарантію
царем про збереження всіх прав і вольностей Української Дер-
жави.

У Переяславі сталася ще одна дуже важлива подія. До Бутур-
ліна прибули делегати від старшини, які просили затвердити їх на
різних посадах, не повідомляючи про це гетьмана. Бутурлін від-
мовив їм. Цікаві прізвища деяких з прохачів: батько та брат Ви-
говського, батько майбутнього гетьмана Мазепи, Силуян Мужалов-
ський — видатний дипломат, посол до Москви в 1649 та 1653 рр.,
зі свояками та інші. Цей епізод оцінюють дослідники по-різному.
М. Грушевський та А. Яковлів не надавали йому значення. О.
Оглоблин, навпаки, вважає, що то була «перша щілина в єдиному
українському фронті». Правда, московський уряд не звернув тоді на
це уваги, але надалі «Москва занотувала цей факт — і раніше чи
пізніше використала... ці розбіжності серед керівних кіл Укра-
їни».

З Переяслава поїхали московські посли по Україні. приводити
до присяги людність. Справа ця виявилася складною. В Києві мит-
рополит Сильвестер Косів заборонив усім підлеглим йому людям
присягати. Відмовилися присягати полковник Богун, Кропив'янський,
Полтавський, Уманський, Брацлавський полки, Чорнобиль тощо.

У березні 1654 року посольство від України в складі військового
судді Самуїла Зарудного та полковника Павла Тетері з почетом
прибуло до Москви. У Москві бажали, щоб приїхав сам Богдан
Хмельницький, але він не поїхав. Посли везли акредитивні грамоти
від гетьмана, «Статті» (т. зв. 23 статті), текст Зборівського договору та низку листів. Оригінали цих документів не збереглися. Зберег-
лися лише московські переклади.

У грамоті гетьман виступає, як репрезентант «Руської Держа-
ви», і це виразно підкреслює, що вона не перестала існувати й після
Переяславської угоди. «Статті» дійшли до наших часів у зіпсова-
ному вигляді і, очевидно, були переставлені. Не зважаючи на це,
видно, що основна їх ідея — встановлення таких міждержавних
відносин між Україною і Москвою, при яких за Україною застері-
гається державна самостійність — зовнішня і внутрішня.

На грамоту гетьмана та «23 статті», що їх А. Яковлів вважав
за проект договору, цар дав послам відповідь, яка була ратифіка-
цією договору. Таким чином, статті проекту, царські резолюції й
жалувана грамота «становлять повний текст договору 1654 року»,
— писав А. Яковлів, Тож по сутті це був не Переяславський, а Мо-
сковський договір, укладений на підставі Переяславського.

В історичній науці і до цього часу нема сталої думки щодо ха-
рактеру Переяславського договору. Сучасники вважали, що це був
договір, який жадною мірою не порушував суверенних прав Укра-
їни. Першими зрозуміли це в Москві, для якої Україна була окре-
мою державою. В «Статейному списку» Бутурліна протиставляться
— «Московское государство й Войска Запорожского Украйна». За-
ява московського уряду про те, що Ян-Казімір «клятву свою на чем
присягал, переступил, а подданьіх свонх, вас. . . тем от подданства
учинил свободньіми», потверджує, що московський уряд визнавав
Україну в момент укладення договору свобідною державою."

Треба мати на увазі, що поняття «підданий» у XVII ст., не озна-
чало «підданого» в сучасному розумінні: так називали царів, воло-
дарів держав, що вступали в договірні відносини з Москвою, шу-
каючи у неї протекції. Піддані в сучасному значенні слова в XVII ст.
називалися «холопами» до бояр та князів включно. За Петра І слово «холоп» замінено словом «раб», і лише Катерина II в 1786 ро-
ці заступала його терміном «верньій подданньій».

В офіційному советському виданні документів, що стосуються до
Переяславської угоди, вміщено 10 листів Хмельницького, в яких
просив він московський уряд допомогти в боротьбі з Польщею. Май-
же всі ці листи редактори називають проханнями про «включение
Украйни в состав России» (т. III, стор. 195) або про «воссоедине-
ние» (т. II, стор. 132, 177; т. III, стор. 364, 365, 381).

Аналіз цих документів показує щось інше. В деяких листах
Хмельницький писав у неясних виразах про своє бажання, щоб
цар був для України «государем й царем, яко православное свети-
ло» (т. II, стор. 132), або «царем й самодержцем бьіл» (т. II, стор. 177
— 1669 р., З травня). В пізніших документах виразно йде мова про
військову допомогу,