А передісторія цього така: 26 квітня Хмельницький попав на Стефана Потоцького і взяв його війська в облогу під Ховтими Водами. Поляки, після “зради” реєстрових козаків почали переговори з Хмельницьким про капітуляцію – тобто, що вони (поляки) віддадуть козакам усе важке озброєння і підуть геть, лише з особистою зюроєю для самозахисту (пістолі та шаблі). Хмельницький на це згодився, бо не хотів втрачати козаків, і сподівався на ласку короля, але татари порушили домовленість і напали на поляків в урочищі Княжі Байраки 15 травня. Там до татар примкнула певна частина нереєстрового козацтва.

Таким чином польський загін був повністю знащений , а Стефан Потозький помер в татарському полоні від поранень.

Це був перший дзвіночок про те, що Хмельницький не повністю керує ситуацією. Гетьман дозволив полякам відступити, намагаючись показати їм, що він не якийсь там бандит, а просто хоче довести права свого народу та без крайньої потреби не проливати кров, як керівники попередніх повстань.

Але кримінальні елементи серед козацтва та неконтрольовані татари зробили свою чорну справу. І теперХмельницький мав воювати до повної перемоги без всякого компромису, бо горді шляхтичі так і не вибачили йому вбивства своїх майже беззбройних вояків. Навіть король Владислав IV, прихильний до козацтва, не подарував би козакам цього.

Ніхто ж не буде заперечувати, що козацтво складалося виключно з янголів та патріотів.

Як в усякій анархічній організації більша чатина них складалася з , мяко кажучі, людей з темним минулим та і сучасністю. Згадати хоча б те, що Польща та Росія за козаків вважали лише тих, хто жив не нас Січі, а мешканців Січі поголовно вважалися не безпідставно цими державами за бандитів. Навіть городові козаки вважали лише себе козацтвом, а низових – пройдисвітами . Задля спільної мети вони ясна річ, обєднувались, а в інщій час між ними існувала прихована ворожнича та недовіра.

І на ось такий кримінальний елемент вкупі з татарами довелось сприяти Хмельницькому на початку своєї боротьби.

Лише за часів Івана Сірка (гетьманом був Іван Виговський) низове козацтво кинуло грабувати Туреччину та почало систематично винищувати агресивні татарські орди.

Після цієї перемоги війська Хмельницького зросли до 15 тисяч козаків та велику кількість татарської кінноти. Командуючий Микола Потоцький зрозумівши, що навряд чи зможе перемогти в чистому полі своєю 20-ті тисячною армією обєднане козацько-татарське військо і почав організовувати відступ.

Але 26 травня під Корсунєм польські війська попали в засідку влаштовану Хмельницьким і потерпіли повну поразку.

“Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8 520 жовнірів, 41 гармата” Орест Субтельний, Історія України, Київ, 1993р., стор. 165

Окрім цього за шість днів до битви під Корсунєм вмирає король Владислав IV, який міг би ще піти на переговори з козаками. Після перших перемог Хмельницького вибухнуло всенародне повстання, роками зібрана ненавість вирвалася назовні і залила все навколо кровю...

“Сам Хмельницький, дійшовши до Білої Церкви, не поспішав розвивати воєнні дії. В липні козацьке посольство на чолі з Вешняком прибуло у Варшаву з кількома листами (датованими 12 червня) до короля , коронного маршалка, князя Заславського.

Вимоги козацької інструкції були досить скромні: Хмельницький домагався 12-ті тисячного реєстру, поновлення прав та привілеїв козацтва , захисту православної віри й повернення православним забраних уніатами церков.” Ю.Зайцев, В.Баран, Історія України , Львів, 1996 р., стор. 115

Отже, як ми бачимо , Хмельницький не збирався визволяти свій народ з під польського ярма, а сподівався на казочку про доброго короля.

Хоча в принципі король Владислав IV міг би на ці умови погодитися, але він помер, а новий, як Казимір, не збирався йти на поступки козакам, хоч і став королєм завдякі їхнім домаганням.

ГЛАВА III

Утворення держави

Протягом літа Хмельницький створював регулярну армію. Україну він поділив на 16 полків, які очолили випробувані в боях козаки – Іван Богум і т.д.

Під кінець літа козацьке військо налічувало від 80 до 100 тисяч чоловіків, з яких 40 тисяч було козацтва, а всі інші – селяни та міщани, які не мали бойового досвіту.

Короля ще не було обрано, а польський сейм ухвалил наступ на Україну. Було зібране досить велике військо за різними оцінками його кількість коливається від 40 до 50 тисяч. Третину цього війська високопрофесійні німецькі найманці, а інша частина складалася виключно із шляхти. Дехто скаже: “Хіба це велике війсбко, козаки, мовляв, мали чисельну перевагу щонайменше в два рази. Повторюю ще раз: козацьке військо було не менш 80 тисяч, але справжніх козаків не біьш ніж 40 тисяч, а польська армія було дуже добре озброєна та добре вивчена військовим хитрощам.

Поляки могли перемогти, але, замість одного командувача, вони обрали трьох:

“На чолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкошах Доминік Заславський, освічений вчений –латиніст Миколай Остророг і 19-річний Олександр Конецьпольський, Хмельницький саркастично охрестив їх “перина, латина, дитина” Орест Субтельний, Історія України, стор. 167

Зрозуміло, що нема