У 1908 році Головна управа «Руського товариства педагогічного» запропонувала К. Малицькій посаду вчительки у Львівській семикласній дівочій школі імені Т. Шевченка. Тут вона викладала рідну мову, природознавство, педагогіку, геометрію, фізику, завідувала шкільною бібліотекою. Майже всі значні події, що відбувалися протягом 30-літньої праці Костянтини Іванівни, знайшли відголос в її віршах, драматичних сценках. Багато творів письменниці були дуже популярні серед шкільної молоді, а така пісня як «Чом, чом, земле моя» стала народною.

Як член крайового виконавчого комітету вчительства Галичини К. Малицька підтримала вимоги 116 українських студентів, що в 1907 році оголосили голодування, протестуючи проти заборони української мови. Навесні 1918 року

К. Малицьку заслали в Приангарський край. 1919 року вона потрапила до Красноярська, де стала першою вчителькою української школи імені І. Котляревського. Після п’ятирічного перебування в Сибіру Костянтина Іванівна повернулася до Львова, де знову почала працювати в школі імені Тараса Шевченка. Водночас вона захоплюється кооперативним рухом, створює крамниці для фінансової допомоги освітянам, працює в психотехнічній секції, яка запровадила в школах тестування, анкетування. У 1934 році були підготовлені понад 500 тестів для визначення в учнів ступеня концентрації уваги, абстрактного мислення, зорової та вербальної пам’яті, вміння орієнтуватися в просторі. Костянтина Іванівна обстоювала необхідність перебудови шкільництва, її непокоїла проблема відірваності змісту навчання від життя.

У 1937 році прогресивна західноукраїнська громадськість відзначила 45-річчя освітньої діяльності К. Малицької, цієї воістину народної вчительки українських дітей. А з 1939 року вона працювала старшим бібліографом Наукової бібліотеки імені В. Стефаника, укладала універсальний покажчик дитячої літератури, роботу над яким обірвала смерть.

Пам’ятником К. Малицькій стала чудова пісня «Чом, чом, земле моя». І хотілося б, щоб артисти, виконуючи цю мелодію, яка так органічно вписалася в музичну культуру України, оголошували ім’я галицької вчительки-патріотки. 

4. Костянтина Малицька і український жіночий рух

Одним із напрямів діяльності УЦК було створення жіночих та молодіжних структур на національно-патріотичних засадах. В організаційному плані це, зокрема, набрало форми гуртків, роботою яких опікувалася Головна жіноча секція при УЦК (очолювала Христина Кононенко). Як повідомляв часопис «Львівські вісті», у Генеральній Губернії свою роботу жіночі секції, що виникли на основі переорганізації повітових осередків, розпочали ще восени 1940р. Їм допомагали спеціально підготовлені інструктори, що закінчили відповідні курси у Кракові.

Діяльність жіночих об'єднань спрямовувалась у першу чергу на соціальне сприяння хворим та убогим, проблеми харчування дітей у дитячих садках і школах, поміч переселенцям та втікачам, проведення культурно-просвітницьких заходів через курси неписьменних, театральні акції та ін. З початком війни при жіночих секціях створювались санітарні, господарсько-адміністративні, секретарські курси.

7 липня 1941р. у Львові відбулася установча нарада групи українських жінок, на якій розглянуто питання участі жінок у громадському житті, визначено організаційні форми та зміст діяльності жіночих організацій, перспективи їх розвитку. Було створено організаційний комітет, який очолила відома активістка жіночого руху в Східній Галичині Костянтина Малицька. Прийняли рішення про утворення первинних осередків новоствореної організації, яку планувалось назвати «Жіноча служба Україні». Мали працювати такі її секції: а) допомоги колишнім полоненим, б) допомоги бездомним і дітям, в) допомоги органам управи міста й міліції у справах правильної апровізації населення, г) допомоги у працевлаштуванні жінок. Управа міста Львова виділила організаційному комітетові східногалицьких українок службове приміщення на вулиці Підвальній, 3. Оргкомітет звернувся з відозвою включатися в рух за створення організаційних структур українського жіночого руху.

Новостворене товариство після від'їзду до Києва Х. Кононенко, очолила Кекилія Палій. Уже в перші дні діяльності «Жіноча служба Україні» зуміла відкрити 6 закладів опіки для дітей віком до 14 років, батьки яких були не в змозі піклуватися про своїх дітей. У так званих напівоселях діти отримали можливість харчуватися (обідати) та отримувати медичну допомогу. Крім цього, «Жіноча служба Україні» провела ряд заходів, спрямованих на відкриття кухонь при греко-католицьких парафіях.40 У господарській сфері служба здійснювала нагляд за ринками, крамницями, а також відкривала їдальні та чайні, зокрема в літературно-мистецькому клубі та для ширшого загалу інтелігенції Львова.

«Жіноча служба Україні» сприяла працевлаштуванню. Встановивши зв'язок з Головним управлінням Промислового союзу, вона зуміла знайти роботу для 50 жінок, а ще 210 жінок було направлено на фабрику газованої води, в ресторани, крамниці, кухні. З питання працевлаштування були налагоджені зв'язки з адміністрацією залізниць, пошти, трамвайного транспорту, іншими державними та міськими установами.

Не залишалась поза увагою «Жіночої служби Україні» національно-виховна робота. Так, проводилися читання рефератів про роль українських жінок у визвольних змаганнях та завдання, що стоять перед ними на сучасному етапі. Завдяки зазначеним діям, структурні підрозділи «Жіночої служби Україні» поширилися по території всього краю, не тільки у містах (Стрию, Ходорові), але й у селах (Вишнянах, Ременові тощо).

2-3 лютого 1943р. у Львові відбулася нарада голів окружних та районних жіночих секцій, в якій взяли участь представниці 16 округ та 12 делегатур. Відкриваючи нараду, голова Головної жіночої секції Марта Заячківська відзначила, що головним завданням діяльності надалі залишається активна участь у громадських, допомогових та виховних акціях. Представниці округів та районів виступили зі звітами про діяльність жіночих секцій на місцях, повідомивши про участь в допомогових акціях, проведенні антиалкогольної та антинікотинової кампаній, результати співпраці з дошкільним відділом та відділом суспільної опіки, заходи, вжиті з метою охорони здоров'я, спільні заходи із «Сільським господарем», а також про становище українських робітників у Німеччині. У роботі з'їзду взяв участь