У ці ж роки Шевченко пише вірші інтимного змісту, навіяні мріями про особисте щастя, спогляданням жіночої краси. Спершу з Харитиною Довгополенко, потім — з Ликерою Полусмак пов'язував Шевченко заповітну мрію про створення родинного гнізда в Україні, в хатині над Дніпром, “Така, як ти, колись лілея”, “Ликері”, “Барвінок цвів і зеленів”. Руйнація цих надій, занепад здоров'я вели до усвідомлення безвиході, жахали перспективою самотньої старості. Вірші останніх місяців життя вражають трагізмом, безнадією, — почуттями, яким раніше душа поета чинила опір (“Якби з ким сісти хліба з'їсти...”, “Не нарікаю я на Бога...”).

Одна з найхарактерніших особливостей Шевченкового образотворення цього періоду — широке використання в політичній поезії біблійних і античних образів та мотивів (“Неофіти”, “Ісаія. Глава 35”, “Подражаніє 11 псалму”, “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осії. глава XIV”, “N.N. — Така, як ти, колись лілея...”, “Во Іудеї во дні они”, “Марія”, “Саул”, “Колись-то ще, во время оно”), хоча він спорадично звертався до них і раніше (“Давидові псалми”, “Царі”). Посилення його інтересу до цього джерела пов'язане насамперед із тим, що форма біблійних пророцтв про загибель “нечестивих”, у яких інвектива поєднувалася з вірою в неминучу перемогу правди, відповідала власним шуканням Шевченка — політичного лірика. Сповнена обурення поетична мова біблійних пророків виявилася співзвучною викривальній патетиці автора “Осії”. За словами О. Білецького, “біблійні книги допомагали Шевченкові знайти вираз для тієї стихії, яка дедалі ставала в його творчості переважаючою: для стихії громадянського пафосу” (Білецький О. Шевченко і західноєвропейські літератури. Зібр. праць: У 5 т. — К., 1965. — Т.2, С. 283). Біблія давала Шевченкові авторитетні з погляду християнської моралі та загальнолюдських цінностей мотиви й образи для створення поезій активного громадянського звучання. У цьому поет спирався на сталу традицію світової громадянської поезії (Дж.-Г.Байрон, Р.Бернс, Г.Гейне, А.Міцкевич, Ю.Словацький, Ю.-Б.Залеський, О.Пушкін, М.Язиков, поети-декабристи та ін.). Переосмислюючи біблійні образи й стильові формули, поет звеличував сучасну йому визвольну боротьбу. Та поряд із пафосними “подражаніями” — інвективами й пророцтвами — він писав твори, для яких характерне сатиричне бурлескно-пародійне використання біблійних і античних мотивів (“Саул”, “Во Іудеї во дні они...”, “Колись-то ще, во время оно...”).

Біблійні та античні сюжети й образи у Шевченка здебільшого мають характер своєрідних політичних метафор, символів і образних алюзій. Це стосується й цілих творів, і окремих образів. Тут біблійний сюжет і поетика стають художнім засобом образного узагальнення найзлободеннішого політичного змісту. Пройнята визвольним пафосом поема “Марія” — не просто нове прочитання євангельського сюжету й нова варіація “вічних образів” Христа й Марії, а твір, у якому поет в узагальнених до символу образах возвеличив саму ідею боротьби за волю, добро і правду. В цій поемі Шевченко свідомо “українізував” побут стародавньої Іудеї, щоб допомогти читачеві асоціювати героїв твору з сучасними борцями “за воленьку, святую волю”. В поезіях на біблійні мотиви поет тяжіє до гранично узагальненого образу притчевого або символічного характеру, до персоніфікації ідей. Як і в період “трьох літ”, Шевченко широко використовує постійні тропи метафорично-символічного характеру, образи-знаки: “воля”, “правда”, “хата”, “кайдани”, “раби”, “шляхи”, “німі”, “сліпі”, “святі”, які за всієї своєї емблематичної абстрактності мали хоч і неоднозначний, але досить конкретний соціально-політичний та етичний зміст (наприклад, “правда” — це образ-знак тієї правди, що її несли народові його визволителі, правди справедливого суспільного ладу, правди “роботящих умів” і “роботящих рук”).

“Марія” є вершиною розвитку антропософії поета, найвищим утіленням його філософії людини в обох іпостасях — жіночій і чоловічій. Герой поета розвивався від образу безталанного сироти — шукача долі, через образи борців із неправдою, месників за кривди (Ярема, Варнак) аж до образів праведників, які втілювали християнську любов до правди, справедливості, братерські почуття до всіх людей, незламність перед насильством, тобто мучеництво (Ян Гус, Максим, Відьма, Алкід); і як завершення — образ Христа-людини в “Марії”. Образи героїнь — це самотні дівчата, що прагнуть кохання, і — найбільший його біль — образи покриток: від Катерини до Марії. Йшлося про порушення природного закону роду, який оберігав родину як основу суспільства, основу нації, запоруку її існування. Шевченко, розуміючи це й підносячи материнство й родину як найвище благо людського буття, глибоко співчував і тяжко переживав трагедію покритки та її дитини-байстряти. Проблема полягала в тому, як усіма зневаженій жінці повернутися в громаду (Шлемкевич М. Глибинна верства світогляду Шевченка // Шлемкевич М. Верхи життя і творчості: Промови. Доповіді. Нью-Йорк; Торонто, 1958.); і поет шукав ці шляхи. Його Катерина ще не знає їх і власним життям спокутує