архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтн по грудень 1845 р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843— 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. В 1846 р. створює балади “Лілея” й “Русалка”, наступного року (до арешту) — поему “Осика” (“Відьма”). Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали увійти його твори 1843—1847 рр. легального змісту. До цього виданн пише у березні 1847 р. передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Друзі й шанувальники поета збирали кошти на видання, однак воно не було здійснене через арешт поета.
Весною 1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Маркевичем та іншими членами таємного антицарського та антикріпосницького Кирило-Мефодіївського братства і вступає в цю організацію. Братство виникло в річищі західноєвропейських визвольних рухів (так званої “Молодої Європи”) та слов'янського національного відродження. Його метою було пробудження національної самосвідомості українського народу через освіту в національному та християнсько-євангельському дусі; ліквідація кріпацтва й запровадженн демократичних свобод; створення федерації (власне конфедерації) рівних слов'янських народів. Твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи братства. У березні 1847 р. братство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу “Імператорської його величності канцелярії”, тобто охранки.
Твори періоду “трьох літ” написані рукою зрілого майстра. Це час усвідомлення суті трагедії України в суспільно-політичному, національному, релігійному, морально-етичному вимірах. Переважали масштабні історіософські твори, де поет заглиблюється в минуле України, болісно шукаючи ті зламні моменти, що призвели до повної втрати самостійності й перетворення на колонію. Тверда віра в могутній вплив поетичного слова, зверненого до сучасників, зумовлює його активну позицію, неодмінну зверненість його до читача, ораторський характер стилю громадянської лірики цього періоду, не розрахованої на цензурний друк. Шевченкова поезія охоплює тепер значно ширше коло явищ суспільного буття, а художнє відтворення дійсності стає соціально більш конкретним і аналітичним, ніж раніше. У творах періоду “трьох літ” політичні ідеї поета стають його художніми ідеями й визначальним формотворчим чинником поезії, що зумовило його звернення до політичної сатири, інвективи, викривального монологу, до найширших художніх узагальнень, до умовності, фантастики, гротеску. Його революційні поезії одверто прагнуть активного впливу на свідомість читача. І водночас вони наскрізь ліричні. Ліричність наявна й у сатиричних поемах, вона — і в схвильованості розповіді поета, і в яскраво суб'єктивному забарвленні тропів, і в безпосередніх ліричних “втручаннях” у розповідь. Саме “образ автора” в політичній поезії Шевченка виростає в образ-характер. Політична Шевченкова поезія не стільки людинознавча, скільки суспільствознавча: головна її мета — присуд дійсності, яку художньо “моделює” поет, а предмет зображення — не людські характери та їхн психологія, а соціально-політичний “стан речей”, типові для тогочасної дійсності суспільні обставини.
У громадянській ліриці з'являється образ поета-юродивого, який усе знає, розуміє, оплакує руїну-Україну, але якого люди не чують. Юродивий у християнській традиції — провісник, носій слова Божого; і тим страшнішим є майбутнє людей, зайнятих марнославними клопотами, буденною метушнею і збайдужілих до спільної долі всієї нації. Поет не може змиритис з тим, що нелюдські зусилля народу, криваві жертви в боротьбі за волю й незалежність лишилися марними; вільна Україна пішла в непам'ять, опинилася в позачассі. Єдина наді поетова — на власне слово, яке пробудить націю (“Чигрине, Чигрине...”)—мотив, що набув нового, дійового змісту. Цей же образ юродивого виступить згодом у ліричній поемі-посланні “І мертвим, і живим...”
Іншу іпостась ліричного героя — уже не в трагічній постаті юродивого, а в бурлескній масці простака, започаткованій у полемічному вступі до “Гайдамаків”, маємо розгорнутою у вступі та петербурзькому епізоді поеми “Сон (У всякого своя доля)”— ліричного памфлету, першого твору політичної сатири,— і в творчості Шевченка, і в новій українській літературі,— сатири, спрямованої проти соціального й національного гнобленн українського народу, проти підвалин тодішнього соціально-політичного ладу — самодержавства, кріпосництва, церкви, проти рабської покірливості мас і національної зради верхівки українського суспільства, що пішла на службу імперській владі. Поема “Сон” стала принципово новим явищем у літературі не лише України, а й усієї імперії. У ній вперше в історії сатири самодержавство викривалося з позицій кріпосного селянства, яке усвідомило себе (в особі Шевченка) політично. Цей твір поставив автора в один ряд з найвидатнішими сатириками світової літератури.
Гротесковий харакгер має й політична поема-“містерія” “Великий льох”, у якій Шевченко в алегорично-фантастичній формі осуджує явища минулого й сучасного України. Це драматизована поема, де авторові належить лише композиційна рамка, ліричний епілог та окремі ремарки, слово ж надане самим персонажам: їх троє у кожній із трьох сцен. Партії персонажів — це ліризовані монологи-передісторії трьох дівочих душ; злісне каркання й похвальба трьох ворон — злих демонів українського, російського та польського народів; безглузда суперечка трьох лірників. Дійового драматургічного характеру полілог ворон набуває лише в момент містеріальної кульмінації — повідомленн української ворони про народження двох близнят Іванів — антагоністів: майбутнього національного провідника та майбутнього ката України (мотив двійнят надзвичайно поширений у світових міфологіях). У поемі у філософсько-притчевій формі сконцентровано історіософію Шевченка — його погляд на