з інтуїції, з багаторічного досвіду народжувалися його мистецькі відкриття. Прига-дую, як вразив він одного разу, ділячись роздумами, що їх він, видно, до-вго виношував і, зрештою, сформулював як «закон художнього сусідст-ва». Йшлося про художню гармонійність, суголосність і взаємопосилення образів у творі, які, навіть контрастуючи, не повинні заперечувати один одного, а тим більше самознищуватись, що часом трапляється там, де ав-торові зраджує художницьке чуття.
Сьогочасна світова культура небагато може назвати митців такого широкого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які бу-ли притаманні Довженкові. Самою своєю природою він відкривач, експе-риментатор, утверджувач нового, митець, чиї твори, будучи гостросюжетними, водночас були мовби призначені для майбутніх поколінь - до них, до найдальших прагнув він донести пристрасті людей свого часу, шквали епохи, її грози, інтелектуально-філософську напругу. Довженко — не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, універсальний в найкращому понятті, весь у бурях драматизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших соціальних сил епохи. Довженко володів щасливим да-ром жити в стані постійної творчої закоханості, бачив окремі явища в контексті всієї народної історії. З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя народів і людства в цілому, не гублять в ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вершинну красу людини.
Творчість Довженкова засвідчує нам силу переконань, силу ідейних, моральних, філософсько-естетичних ідеалів художника. Мистецьку са-мобутність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного грунту, соками якого вони живились, з якого так буйно вирос-тали.
«Далека красо моя! — звертається він до Десни, та й не тільки до неї. — Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах...»
Сонцем рідної України напоєні його найкращі творіння — і ті, що і належать до сфери кіно, і ті, що стали класикою українського красного письменства. Дивляться з екрана золоті, повні живого цвіту соняшники, цвітуть не перецвітають. Мчать екранами в майбуття довженківські коні, і нема їм впину, копитять простори, шалено зриваючи сніг, несуть творця свого в розкриті обійми вічності, в життя, якому не буде кінця.