"Я ВСЕ ВІДДАВ ТОБІ, ВКРАЇНО..."

Михайло Дяченко (1910-1952)

Я все віддав Тобі, Вкраїно:

Родину любу, рідний дім.

І все, що дав мені у віно

Великий Бог: мій дух, мов грім ...

Марко Богослав

Слово до читача

Прізвище Дяченко для тодішньої Калущини було незвичним і рідкісним. Напевне, якийсь запорізький козак чи купець з Великої України поселився у придорожньому селі Боднарові і пішли від нього в цьому галицькому селі нащадки -Дяченки. Розлогі луги, мальовані береги річки Лукви припали до душі наддніпрянцям. Уже кілька століть иараховує боднарівський рід Дяченків.

"Моя весна...”

Михайло прийшов на світ в селі Боднареві Станіславського повіту (тепер Калуського району) у селянській родині Василя і Марії Дяченків. На той час у сім'ї було вже троє дітей - син Микола та дві дочки Катерина і Розалія.

Народився 25 березня 1910 р. «наймолодшою, найдорожчою, але найменні люблячою дитиною.» Не тому, то був небажаним у сім'ї. Недовго співала Марія Дяченко колискових пісень малому Михасеві - померла, коли хлопчикові було всього два роки.

Батько Василь Дяченко, який повернувся із австрійського фронту - був санітаром - недовго тішився сином, помер від тифу в 1921 році, коли Михайлові минуло десять років.

По смерті батьків Микола Дяченко, як найстарший у сім'ї, заступив їх молодшим сестрам і братові.

Старшим із Дяченків була вже утоптана нелегка стежка до української гімназії в Станіславові, нею пішов і Михайло. У гімназії, поряд із навчанням, він - учасник літературних вечорів, член Пласту, один з кращих змагунів. Станіславську гімназію М.Дяченко закінчив у 1930 році.

Навчання у Львівському університеті.

Праця на просвітянській ниві.

Перші поетичні збірки.

1931 року наш земляк поступив на юридичний факультет Львівського університету. Вир студентського життя затягнув юного Дяченка в громадську і політичну діяльність. Він стає, членом ОУН. Михайло своєю активною працею привертає увагу не тільки своїх товаришів, але і поліції. В одному з донесень боднарівського постерункового поліцая читаємо таку характе-ристику на молодшого з Дяченків:

"... Поважний, інтелігентний, добрий організатор. Бистрого розуму, ґречний та вмілий конспіратор".

Після закінчення університетських студій М. Дяченко повернувся у рідне село, де працює директором молочарні. Разом із старшим братом Миколою "орють" ниву культури в Боднарові.

Михайло Дяченко був активним членом громадсько-иросвітннцьких товариств "Просвіти", "Рідної школи", "Сільського господаря". У 1934 році очолив молодіжне товариство "Сокіл".

Не мовчала і Михайлова муза. Виходять перші поетичні збірки: "Іскри" (Станіслав, 1936), "Юні дні" (Станіслав, 1938), "Село" (Львів, 1939), прозова брошура "Земля плаче" (1936).

Багато віршів Дяченка друкуються в тогочасній українській пресі Галичини.

Перший арешт

27 травня 1937 року за свідченнями станіславських газет того часу на читальню "Просвіти" в селі Боднарові був здійснений напад пропольськи налаштованої групи жителів села. Вони поламали інвентар, порвали книги та журнали; тяжко побили Михайла Дяченка. 17 червня того ж року польська поліція зробила обшук в домі Дяченків і у приміщенні молочарні. Поліція заарештувала Михайла за "антипольську діяльність". У Станіславській тюрмі він пробув до вересня 1937 року. Після звільнення за М. Дяченком був встановлений таємний поліцейський нагляд.

Щотижня, впродовж 1937-1939 років, постерунковий надсилав до Станіславської повітової жандармерії звіт про громадську діяльність Михайла Дяченка в селі Боднарові і навколишніх селах.

Другий арешт. Виїзд в еміграцію

Весною 1939 року паш земляк перебував у Львові, виконуючи різні доручення ОУН. З допомогою агентів поляки вели нагляд за Дяченком: наслідки не забарились -арешт і ув'язнення. Сталося це 22 березня. Поліція провела детальний обшук: була знайдена підпільна література. Результат - тюрма на вулиці Льва Сапіги. Через декілька днів Михайла перевезли у Станіслав, де в камері застав інших в'язнів - Андрія Боринця, Олексу-Пилипонька, Михайла Мартинця, Миколу Ясінського, Олеся Капка з Калуша, Василя Чижевського з Бабина Зарічного, села, що недалеко Боднарова, рідного Дяченкового села й інших. Всі сиділи "за політику". Потяглись дні допитів і знущань.

Свої нелегкі будні у тюрмі Михайло Дяченко описав пізніше у спогадах "В Станіславській тюрмі". З початком війни, у вересні 1939 року, в тюрмі був посилений в'язничий режим, але заарештовані відчували - незабаром воля. 18 вересня, після втечі з тюрми, молодший з Дяченків пішки прийшов із Станіслава у рідне село. В старшого брата Миколи переодягнувся із арештантського одягу, зібрав речі і серед них найкоштовніші книги - Біблію і Кобзар. Михайло попрощався з братом і його сім'єю й, рятуючись від чекістських репресій, виїхав за кордон - річку Сян.

На Холмщині. Одруження.

В еміграції М. Дяченко перебував з вересня 1939 по червень 1941 року. Всю свою увагу він зосередив на просвітницькій діяльності у холмських селах Брус, Волосковоля і містечку Володава. Для сільських дітей наш земляк, викладав рідну мову та історію України. Для молоді та дорослих Михайло заснував у селі Брус аматорський гурток.

У Волосковолі після вистави "Невольник" Дяченко познайомився із дівчиною Марією Савчук. Вистава вдалася і Михайло поцікавився, хто так гарно прикрасив сцену. Хлопці та дівчата показали на молоду дівчину - її звали Марійкою. Вона була дочкою працівника сільського кооперативу Івана Савчука.

Так наш земляк познайомився із своєю майбутньою дружиною. Дружба Марії з Михайлом поглибилася після весілля їх товариша М. Шелевія навесні 1940 року.

25 червня 1941 року Михайло Дяченко залишив Холмщину і поїхав у Галичину. З Марією він розлучився до середини листопада 1941 року повернення у Волосковолю і 23 листопада Михайло одружується з Марією Савчук.

Не полишав наш земляк і літературної праці: у видавництві "Пробоєм" в Празі