Повернення у рідне село.

Смерть брата Миколи

Під час німецької окупації (1941-1944р.р.) Михайло Дяченко проживав з сім'єю у рідному селі Боднарові, що у 12 кілометрах від Калуша. Молоду сім'ю радо зустрів старший брат Микола із своєю родиною – дружиною Анастасією і двома дочками Мирославою і Марією. Михайло став до праці у філії товариства "Сільський господар" в Станіславі. Тут, у галицьких часописах "Наші дні", "Дорога", публікував вірші і нариси.

4 квітня 1942 року (в Страсну П'ятницю) в сім'ю Дяченків прийшло велике горе: помер старший брат - опікун і наставник Михайла - Микола Дяченко. Похорон відбувся в суботу перед Великоднем; вшанувати пам'ять старшого з Дяченків приїхали багато відомих діячів Галичини. Михайло присвятив покійному братові Миколі декілька поезій, зокрема вірш "Спомин".

У вересні 1942 року в Михайла і Марії Дяченків народився син, якого батьки назвали Святославом. Він став улюбленцем дочок старшого брата Миколи.

В цей час наш земляк займався організацією Об'єднання українських письменників у Станіславі. Гестапо пильно слідкувало за діяльністю поета.

Навесні і влітку 1943 року до Михайла Дяченка неодноразово приходив товариш і односельчанин Олекса Луцький, колишній політв'язень польських концтаборів. Михайло довго розмовляв з Луцьким, інколи сперечались і диспутували. Наступали нелегкі часи.

В підпіллі ОУН-УПА

Підпілля для нашого земляка почалось з літа 1944 року після невдалої спроби виїхати на Захід. На довгих сім років М. Дяченко став речником підпільної боротьби па теренах Карпат.

З початком 1945 року Дяченко став референтом пропаганди обласного проводу ОУН Станіславщинн. Почав також редагувати підпільний часопис "Шлях перемоги", який почав виходити з 1 травня 1945 року. На сторінках газети паш земляк друкував свої вірші і нариси під літературним псевдонімом Марко Боєслав (рідше М. Б.)

До першої підпільної збірки "За волю" (1945) увійшли двадцять три вірші. Зокрема - ''Співаю дням", "Дорога", "У дні звитяг" й інші поезії патріотичної тематики.

Як обласний, а пізніше референт пропаганди проводу ОУН Карпатського краю, Михайло Дяченко діяв під підпільним псевдом Гомін.

Ось як згадує про нашого земляка О. Дем'янів у статті "Повстанський Святвечір".

"... У перші дні нового 1946 року я став свідком події, яка запам'яталася на все життя... Ясного морозного дня перед Різдвом у нашому селі чекали дорогих гостей - хлопців з УПА. У хатах накривали столи. Урочистий настрій охопив і старих, і малих. Не сиділося в хаті - скоріше би побачити славних героїв.

З настанням сутінків у село ввійшла сотня Шума. Хлопці один в одного -дужі, колишні студенти, загартовані в боях... Мундири, трофейні - російські шинелі та кожухи без пагонів; на шапках тризуби. Зброя теж трофейна-автомати ППШ, кулемети "Дегтярьова", карабіни. До кімнати, де я сидів, зайшли повстанці. Жартома спитали:

-"Кутя готова? Гості на подвір'ї!"

Серед них - провідник Гомін. Повстанський поет, редактор, провідник ОУН... Його пісні співала вся УПА. Середнього зросту, з посивілою чуприною, в цивільному пальто, в оточенні старшин. Гомона тут добре знають і стрічають як рідного. Гості посідали до столу зі зброєю біля себе. Коротка молитва і вечеря. Встає Гомін і сильним молодим голосом заспівує коляду:

Во Вифлиємі нині новина

Пречиста Діва сина зродила...

Колядують всі - і господарі, і повстанці.

Ісусе милий, о, Божий Сину,

Зійди на землю, на Україну.

І було в цій колядці все: і біль за наш народ та його муки, і радість, що дожили до Різдва, і гордість за цих юнаків та дівчат, що не шкодують життя за волю народу..."

* * *

Час вимагав боротьби на всіх фронтах - пером і кулею, словом і штиком. З 1947 по 1951 рік Михайло Дяченко - "Марко Босслав" Редагував повстанський журнал "Чорний ліс", оди-надцять номерів якого видало українське підпілля у друкарні ім. Симона Петлюри в Станіславі.

В цих роках з-під пера поста вийшло чимало віршів повстанської тематики, що увійшли до шести збірок поезій: "Непокірні слова"(1946). "В хоробру путь" (1947), "Вітчизна кличе" (1948), "Протест" (1949), "Із днів боротьби" (1949) і "Хай слава луна" (1949). Друковані різним способом вірші Марка Босслава у ті вогненні роки доходили до Львівщини, Волині, переступали Збруч.

Дяченко - "М. Б." писав також прозові і драматичні твори. Його драма "Сталь без іржі" вийшла двома виданнями, її інсценізували самі підпільники. Свої публіцистичні твори, новели і оповідання Босслав друкував на сторінках таких видань, як "Лісовик", "На чатах", "За Україну" й інших.

28 серпня 1948 року, за літературно-журналістську діяльність, постановою УГВР наш земляк був нагороджений Срібним Хрестом заслуги 1-го ступеня.

Коли у 1950 році з-за кордону прийшов кур'єр Закордонних частин ОУН, то повідомив, що п'єсу Марка Босслава "Сталь без іржі" зіграно па англійській сцені в колах української діаспори. Цей же кур'єр забрав нові твори М.Б. і наступного 1951 року вони вийшли окремою книжкою під назвою "Непокірні слова".

* * *

Родич поета Петро Дрогомирецький у своїй статті "Михайло Дяченко поет і борець" пише, що в останній раз провідника Гомона його рідні бачили у лісі за селом Завадкою біля Калуша у жовтні 1950 року.

За кілька днів до цієї події до племінниці М. Дяченка Мирослави (дочки старшого брата Миколи) від провідника прийшов у Боднарів кур'єр. Передав на словах, що чекатиме в лісі біля Завадки. З двоюрідним братом Мирослава вирушила на зустріч із стриєм. Зустріч відбулася в урочищі Стефанівка.

У короткій розмові з племінницею Михайло Дяченко сказав:

"... Боротися нелегко. Всюди великі провокації. Вночі відходимо на