Напоготові стояли вантажні автомашини. Повстанців було 200-250 чоловік. Всі добре озброєні.

"... Ми лягли, як наказ Твій велів..."

Зима 1951-1952 років була важкою для повстанців. У ті холодні місяці провідник "Гомін" із своїми повстанцями перебував у лісах Богородчанщини. Від своїх агентів чекісти знали про приблизне перебування підпільників. Шукали криївку, залучали сексотів, зрадників. І такий знайшовся.

Після багатотижневого перебування під землею. Дяченко-"Гомін" дозволив підпільникам подихати свіжим повітрям. Ті відійшли недалеко криївки, і саме в той час хлопці побачили чужу людину. Ним був їздовий II. із села Дзвиняча, який поїхав в ліс саньми, ніби по дрова.

Повстанці затримали його. Дяченко-"Гомін" запросив незнайомого у криївку. В ній було дев'ять повстанців, серед них - одна дівчина.

-Ви у криївці семи Михайлів, - пожартував наш земляк. З восьми хлопців, семеро носили ім'я Михайло.

- Що робити із затриманим?

Гомін був проти того, щоб його знищити. Незнайомець присягнувся на Біблії, що буде мовчати, сам готовий померти за Україну. Хлопці відпустили ного... та замість затрусити вхід до криївки снігом, як просив провідник - їздовий об'їхав криївку саньми і погнав коней у НКВД.

Наступного дня дзвиняцький ліс був щільно оточений чекістами, які прибули автомашинами із Богородчан і Солотвина. Провідник Гомін із повстанцями відмовився здатись. Підпільники деякий час відстрілювались (провідник палив документи, гроші), а коли день 23 лютого 1952 року спливав - у криївці пролунали постріли.

Старші віком жителі Дзвиняча згадують, як полеглих героїв везли саньми через все село до сільради. По снігу з одних саней тягнулись дівочі коси - коси Марій Свідрук -"Черемшини" (1928 р. н.). Марта була друкаркою референта пропаганди крайового проводу ОУН "Карпати" Михайла Дяченка-"Гомона" (Марка Босслава).

Ми лягли, як наказ Твій велів,

Кров свою віддали волі у жертву.

Чином дух наш горів як зарево снів,

Щоб ти встала, Вкраїно із мертвих.

Марко Боєслав.

Могила поета невідома. Його нетлінні останки лежать далеко від рідних морогів, всупереч бажанню бути похованим біля старшого брата Миколи на цвинтарі у Боднарові.

Вшанування пам 'яті Михайла Дяченка

1992 року, через сорок літ після трагічної події у дзвиняцьких лазах, була відновлена криївка провідника Гомона. До цього спричинилися в першу чергу ті, хто знав нашого земляка, КУПівці, жителі Дзвиняча й інших сіл Богородчанщини.

На освяченні криївки були присутні - дружина повстанського провідника та поета Марія Савчук-Дяченко, син Святослав і онук Роман, гості з Калуша.

* * *

У 1995 році на новому цвинтарі рідного села Боднарова Калуського району в присутності рідних, зокрема племінниці Мирослави Дрогомирецької, була освячена символічна могила славному землякові Михайлові Дяченку (1910-1952).

В лютому 1997 року в приміщенні Боднарівського Нарочного дому відбувся Вечір пам'яті, приурочений сорок п'ятим роковинам загибелі сл. п. Михайла Дяченка (Гомона. Марка Босслава).

Були присутні і виступили племінниця героя, дочка старшого брата Миколи - Мирослава Дрогомирецька, дружина М. Дяченка Марія, станичнії Братства УПА з Калуша Іван Кульчицький, краєзнавець Микола Когут. У виконанні учнів Боднарівської ЗОШ І-ІІІ ступенів прозвучали повстанські пісні, а також поезії земляка - поета Марка Боєслава.

* * *

В Івано-Франківську 1995 року вийшло друком вибране Михайла Дяченка - "Я все віддав Тобі, Україно...". Збірка нараховує більше 70 поезій нашого земляка. Автор вступної статті - родич поета Петро Дрогомирецький.

БЕРКУТ

Олекса Луцький (1908 - 1945)

Початок життєвого шляху

Олекса був четвертою дитиною в родині Андрія та Марії Луцьких; він народився 12 червня 1908 року в селі Боднарові теперішнього Калуського району. Старшими від Олекси були брати Іван та Михайло і сестра Магда.

Після закінчення Інколи в рідному селі, Луцький навчався у Станіславській гімназії. Його зв'язувала тісна дружба із односельчанином Михайлом Дяченком, який двома роками пізніше від Олексії поступив у гімназію в Станіславі.

З 1932 року О. Луцький студіював юриспруденцію у Краківському універ-ситеті (доступ на навчання в університеті Львова був закритий для українців польською владою). Для навчання сина Олексії у Кракові, батько продав частину поля.

В 1934 році наш земляк, як активний член ОУН, був заарештований польською поліцією. Олекса приїхав на канікули до батьків у Боднарів, а вже наступного дня поліція зробила обшук у хаті Луцьких. Знайшла номери "Сурми" та інші журнали й брошури. Посадили на воза і повезли до Станіслава. Нашому землякові інкримінували "участь в підпільній організації ОУН і протипольських діях". Олекса був засуджений на п'ять років тюремного ув'язнення у Березі Картузькій. З розвалом Польщі у вересні 1939 року, Луцький вирвався на волю і повернувся додому.

В один із днів відвідав брата Івана й розповів йому, у яких важких умовах перебували політичні в'язні у Березі Картузькій.

На чолі проводу ОУН Станіславщини

За дорученням ОУН та приховавши на час політичні переконання, Олекса Луцький у вересні-жовтні 1939 року недовго працював у апараті Калуського райвиконкому. Збирав відомості про кількість членів партії в районі: скільки радянських спеціалістів прибуло у наш край "для побудови соціалізму"...попереджав через надійних людей про висловлення тих чи інших сімей із сіл Калущини.

Олекса не хотів бути спостерігачем "активності народних мас Галичини у розбудові радянської влади" і із розуміння бути викритим НКВД. Луцький пориває із радянською "свободою" і йде у підпілля.

* * *

В перших числах листопада 1939 року наш земляк перейшов кордон і добрався до Кракова. Як надійного і перевіреного підпільника, провід ОУН призначив Олексу заступником керівника відділу військової розвідки Грома.

Луцький - "Беркут" проводив дізнання від втікачів із території,