* * *

Весною 1940 року Беркут (псевдо О. Луцького) разом з групою оунівців повернувся у Галичину. Олексі було доручено очолити Станіславський обласний провід ОУН. Для закордонних частин він залишався провідником Беркутом; в рідному краю Луцький став відомим під новим псевдом - "Богун".

Наш земляк приклав немало зусиль для відновлення зв'язків із повітовими організаціями Станіславщини. Був утворений новий склад обласного проводу, куди ввійшли:

Олекса Луцький - "Богун", провідник;

Михайло Сеньків - "Терновий", заступник;

Василь Чижевський - "Артем", організаційний референт;

Дмитро Клячківський - "Клим Савур", провідник Юнацтва та інші.

Зв'язковою Богуна (О. Луцького) була Люба Білобрам - "Зеня".

В другій половині 1940 року, після проведення великої організаційної роботи на теренах Станіславщини, О. Луцький знову перейшов совєтсько-німецький кордон і повернувся у Краків. Здав звіт проводу ОУН...

На одному із підпільних зібрань Олекса познайомився і пізніше одружився з Юлією Білецькою, родом з Волині. Дружина Луцького викладала шифрувальну справу у розвідувальній школі ОУН; Юлія мала підпільне псевдо Мавка. В 1941 році у подружжя Луцьких народився син Богдан.

Командир Української Народної Самооборони

З початком війни 22 червня 1941 року між Німеччиною і Совєтським Союзом, головний провід ОУН з метою військового вишколу кадрів для майбутньої української армії дав наказ Олексі Луцькому вступити у регулярну німецьку армію - вермахт. Воював наш земляк на східному фронті, зокрема в районі Сталінграду. Луцький знав досконало німецьку мову. Був хоробрим у бою, мав ступінь лейтенанта.

Восени 1942 року після поранення на фронті наш земляк приїхав у відпустку в Боднарів. Бачачи яких утисків зазнають галичани від окупаційної влади, О. Луцький вирішив не повертатися на фронт. Гестапо із Калуша та Станіслава допитувало батьків, братів і сестру. Рідні відповідали, що Олекса по закінченні відпустки виїхав знову на фронт.

* * *

Як колишній провідник ОУН Станіславщини, наш земляк знався з багатьма підпільниками краю - Іваном Бутковським - "Гуцулом", Василем Андрусяком - "Різьбярем" та іншими. Вони невдовзі стали відомими повстанськими командирами. Уникаючи арешту зі сторони гестапо, Луцький переховувався у Коломиї, Станіславі, селах краю, одночасно проводячи підпільну роботу під псевдо Богдан.

В кінці 1942 - початку 1943 року Олекса пройшов командирський вишкіл у Карпатах, який закінчив на успішно. Отримав ступінь сотника, а влітку того ж року був підвищений до майора.

У липні - листопаді 1943 року командир Андрієнко (нове псевдо О. Луцького) очолював Українську Народну Самооборону в Галичині. В її склад входили:

Львівська область (командир Ярема);

Тернопільська область (к-р Чугай, к-р Остап);

Станіславська область (к-р Дзвінчук);

Дрогобицька область (к-р Вовк, к-р Орел).

В кінці 1943 року УНС була реорганізована в "УПА-Захід" і наш земляк став її першим командиром. Ад'ютантом О. Луцького -"Андрієнка" був Василь Чижевський - "Новак" (інше псевдо Демид).

Кожна область в Галичині дістала назву Воєнної округи. Зокрема:

ВО -1 "Башта" (м. Львів, командир Хмара);

ВО - 2 "Буг" (Львівська обл., к-р Ярема, к-р Вороний);

ВО -3 "Лисоня" (Тернопільська обл., к-р Остап); ВО -4 "Говерла" (Станіславська обл., к-р Гуцул, к-р Грім) ВО - 5 "Маківка" (Дрогобицька обл., к-р Орел, к-р Дзвінчук); ВО -6 "Сян" (р-н Перемишля, к-р Ударник). Загалом в рядах УПА-Захід перебувало на 01.01. 1944 року біля ЗО тисяч старшин і вояків.

* * *

Командир Андріснко приділяв велику увагу підготовці старшинських і підстаршинських кадрів для української армії. Взимку 1944 року він підписав накази про створення на теренах Карпат кадрових шкіл: "Чорні чорти" (Гуцульщина), "Гайдамаки" (Долинський район на Станіславщині), а дещо пізніше -старшинської школи "Олені" (весна - літо 1944 року), Олекса Луцький - "Андрієнко" неодноразово бував на повстанських вишколах. Зокрема, він відвідав у травні вишкіл "Чорних чортів", перший випуск яких і відбувся весною 1944 року. В липні того ж року екзаменував майбутніх старшин УПА у СШ "Олені" (недалеко гори Магура на Долинщині).

В руках НКВД

Весь цей час дружина О. Луцького Юлія Білецька - "Мавка" перебувала у Чорному лісі. Крім шифрувальної справи Юлія знала і медицину (закінчила медичні курси). Дружина Луцького разом з іншими лікарями робила операції пораненим повстанцям, перев'язувала їх.

Трирічний син Богдан перебував у довірених людей. Залишати сина у родині Луцьких в Боднарові було небезпечно. Насамкінець Василь Чижевський -"Демид" влаштував сина Луцьких у селі Бабині Середньому на лівому березі Лімниці.

Юлія Луцька кілька разів відвідувала сина Богдана у Бабині. Її шлях з Чорного лісу лежав через села Яворівку, Рип'янку, Мислів.

У січні 1945 року Олекса Луцький - "Андрієнко" разом з дружиною вирішив провідати сина у Бабині Середньому. Проходячи через Боднарів, Олекса зустрівся із провідником Гомоном (Михайлом Дяченком), Своїй охороні командир дав наказ залишитись у Боднарові, бо не хотів розконспірувати місце перебування сина Богдана.

По зв'язку із Бабина Середнього дали знати - шлях безпечний, а за Лімницею (у Бабині) на Луцьких чекатиме місцева охорона.

Олекса і Юлія Луцькі без перешкод минули боднарівський ліс, після - Бабин Зарічний, як побачили, що зі сторони колишнього мастку польського пана Розвадовського з'явились молоді пари. Останні прогулювались по шляху, по якому мали пройти Луцькі.

Дружина заспокоїла Олексу: це місцеві хлопці та дівчата; вона не раз зустрічала їх, коли йшла відвідати їхнього сина Богдана.

Коли подружжя наблизилось до молодих пар, ті раптово накинулись на Луцьких. Повалили у сніг, скрутили руки. Це була спецгрупа захоплення, що вже довгий час "полювала" на командира О. Луцького Андрієнка, Беркута, Богдана, Богуна).

* * *

Восени 1944