Ігор Качуровський

1 вересня виповнилося 85 років Ігореві Качуровському — послідовникові київських неокласиків у поезії і мистецтві по-етичного перекладу, а також прозаїкові, літературознавцеві й журналістові.

Народився письменник 1918 року в Ніжині, в сім'ї українсь-ких інтелігентів. На початку 30-х Качуровські, рятуючись від репресій, виїхали до Курська, де Ігор закінчив десятирічку і вступив до педінституту. Найсильніше враження справили на нього лекції видатного російського медієвіста й автора мето-дології точного літературознавства Бориса Ярхо. Ярхо не лише вплинув на наукові зацікавлення Качуровського, а й познайомив його з російськими перекладами Миколи Зерова, що мали ввійти до антології "Поздние римляне" (отже, саме звідси бере початок відданість Качуровського традиціям неокласицизму).

Проте не менш важливим, ніж вибір стилю, був для молодого поета вибір мови. За студентських літ він, перебуваючи в російськомовному оточенні, віршу-вав виключно по-російськи. Коли ж, під час війни, з батьками повернувся в Україну, до Крут, рідне село матері,— йому до рук потрапила книжка, завдяки якій він відчув смак української мови як мови високої поезії. Це була "Орле-анська діва" Вольтера в перекладі Максима Рильського. А почуті ним тоді моторошні розповіді земляків про жахіття голодомору й примусової колективі-зації згодом дали йому матеріал для поеми "Село", створеної вже на еміграції.

Наприкінці війни родина Качуровських опиняється в Австрії. Тут, ділячи нелег-кий побут таборів ді-пі ("переміщених осіб") з іншими українськими емігрантами, Качуровський починає писати по-українськи. Він знаходить собі мудрого на-ставника в особі Юрія Клена і 1948 року видає свою першу поетичну збірку "Над світлим джерелом", позначену любов'ю до строгої, викінченої форми, чис-тотою мови і неокласичною прозорістю стилю.

Після Австрії доля закинула поета до Аргентини. 20 років, які він там прожив, були для нього роками злиденного існування в одному з робітничих передмість Буенос-Айреса, роками виснажливої фізичної праці, але водночас і роками твор-чості, роками інтенсивної самоосвіти. Опанувавши іспанську мову, він стає вільнослухачем Графотехнічного інституту в Буенос-Айресі (щось на зразок літінституту); тут побачила світ друга збірка його поезій "В далекій гавані", овіяна вітрами південних морів і тугою за рідним краєм.

1969 року Ігор Качуровський повертається до Європи і з того часу постійно мешкає в Мюнхені. Працюючи на радіо "Свобода", написав для ефіру понад дві тисячі т.зв. скриптів, переважно літературно-мистецького змісту. Захистивши докторську дисертацію "Давні слов'янські вірування та їх зв'язок з індо-іранськими релігіями", він стає викладачем Українського вільного університету в Мюнхені. Тут виходять нові книжки його лірики: "Пісня про білий парус", побудована на контрастних мотивах трагічної самотності і непереможної сили розділеного ко-хання, та "Свічада вічности", де незглибні таємниці буття осягаються через красу шедеврів середньовічного мистецтва і через красу природи.

Тематичним продовженням "Свічад вічности" стала збірка "Осінні пізньоцвіти", видана — під однією обкладинкою з поемою "Село"— 2000 р. в Києві.

У своїй перекладацькій діяльності Ігор Качуровський дотримується принципу мак-симально точної передачі букви і духу оригіналу, беручи собі за зразок переклади київських неокласиків. Йому належать три перекладні антології (різномовної поезії Іспанії, Португалії і Латинської Америки, німецької поезії та української поезії в російських перекладах), а крім того — том "Вибраного" Франческо Петрарки. Як прозаїк Качуровський є автором романів "Шлях невідомого" і "Дім над кручею", повісті "Залізний куркуль", новел і оповідань.

Підсумком багаторічних студій майстра над секретами літературної творчості став ряд підручників з теорії літератури — своєрідних каталогів письменницько-го інструментарію різних епох і країн.

У царині історії літератури його останнім здобутком є книжка "Променисті сильвети", що висвітлює незабутні постаті лицарів українського слова в Україні та за її межами.