Підходячи з цих позицій до оцінки філософії Сковороди, необхідно визнати, що в розв'язанні основного питання філософії, як уже відзначалося, він стоїть на пози-ціях об'єктивного ідеалізму, тобто визнає первинним дух, свідомість. Але його ідеалізм пов'язаний з пантеїзмом, який розчиняє бога в природі, де останній виступає як сутність і внутрішня причина. І пізнати сутність речей означає пізнати бога, який тотожний з істиною.

Розглядаючи проблему співвідношення духовного і матеріального в онтологічному, гносеологічному та мо-рально-етичному аспектах, Сковорода надавав найваж-ливішого значення першому. Внутрішню субстанційну сутність природи він оголошував богом. Поняття бога не пов'язане з уявленням про всемогутню надприродну осо-бу, що стоїть над світом. Бог у його розумінні — закон, внутрішня визначеність всього сущого, богом є сама при-рода (натура). Однак вона ще не має субстанціональних ознак, не є причиною самої себе. В пантеїзмі Сковороди ще визнається первинність внутрішньої, духовної приро-ди, але разом з тим утверджується ідея вічності, безко-нечності матеріального світу, його субстаціональна єдність. Історична своєрідність цього пантеїзму полягає в то-му, що він містить у собі тенденцію переходу від теїзму через об'єктивний ідеалізм до матеріалізму. Вчення Ско-вороди по-своєму відбиває багатовікову боротьбу між опошленим теологами і схоластизованим арістотелізмом і платонізмом, який у цій боротьбі нерідко поєднувався з пантеїзмом. Невипадково, очевидно, обидва рази, фор-мулюючи положення про «вічність матерії» — materia aeterna,— Сковорода згадує про Платона, хоча при цьо-му має на увазі не так його, як учення неоплатоників.

Визнано, що після того, як фальсифікований Арістотель перетворився у прапор християнської ортодоксії, опозиційні пантеїстичні вчення дедалі частіше стали апе-лювати до неоплатоників: «Ремінісценії неоплатонізму,— пише О. Гулига,— можна виявити у багатьох пантеїстично і навіть матеріалістично настроєних мислителів аж до XVIII ст.» Очевидно, сказане стосується значною мірою і Сковороди, пантеїзм якого справді мириться з викори-станням ідей неоплатоників.

Прагнення розкрити дійсний внесок Сковороди у роз-в'язання філософських проблем привело авторів цієї книжки до необхідності зосередити увагу на ідеях його етики. Саме навколо проблем філософії моралі і зосе-реджені основні пошуки мислителя, який вважає, що фі-лософія як «верховна наука» повинна дати відповідь не тільки на теоретичні питання, в чому полягає добро, зло, щастя тощо, а й вказати людині шляхи уникнення зла і досягнення добра, щастя. На цій підставі ще й досі дея-кі дослідники схильні вбачати у Сковороді не професіо-нального філософа, а письменника-мораліста. Вивчення змісту етичних ідей і характеру їх розв'язання переконує в тому, що в центрі його уваги перебувають ті проблеми, які, починаючи з Арістотеля, були об'єктом етики як фі-лософії моралі.

Історична своєрідність розв'язання основного питання філософії Сковородою полягає в тому, що воно не постає для нього у вигляді «чистої» онтології чи гносеології, а насамперед як методологічна основа розв'язання про-блем філософії моралі. Питання про відношення матерії і духу, буття і свідомості не знімаються ним, а органічно сполучаються з ученням про людину, а гносеологічні завдання змикаються з концепцією самопізнання... [Обґрунтування потреби людини в сродній праці є од-ним з найважливіших висновків концепції сродності. Згідно з твердженням Сковороди, сродна праця є вод-ночас і потребою людського тіла, і потребою духовною, оскільки вона звеселяє дух, приносить задоволення і на-солоду. Сродна діяльність характеризується тим, що вона однаково корисна й для того, хто знайшов своє покли-кання, і для суспільства. Цією єдністю суспільного і осо-бистого інтересу сродна праця відрізняється від випадкової праці, обраної з міркувань користі, слави чи гор-дості. Тому уважне ставлення до самого себе, турбота про власний духовний світ матиме значення для інших людей. Сковорода закликає працювати заради власної користі, дбати про потрібне для себе і тим самим про досягнення свободи. Де міркування важливе для розу-міння філософії і моралі Сковороди в цілому.

Проте було б помилковим вважати, що ця заслуга належить винятково Сковороді. Вже в «Діоптрі», що ко-ристувалася значною популярністю, говориться про величезне значення праці в житті людини. Там знаходи-мо такі думки) «Как птица рождена летать, так й человек работать», «Человек живет лишь тогда, когда занят трудом», «Праздность єсть нечто иное как смерть й погребеніе человека живого». Подібні думки висловлювали й інші українські попередники Сковороди, які обстою-вали погляд на працю як на одне з джерел моралі. Но-вим у поглядах Сковороди була не вимога праці взагалі, а вимога «природної» праці.

Значення цієї ідеї в тих історичних умовах, коли через соціально-історичні обставини розвитку відбувався про-цес інтенсивного закріплення привілеїв паразитичної вер-хівки суспільства, було вельми актуальним. Участь у про-цесі праці є не тільки виразом суспільної корисності лю-дини, а й найголовнішою умовою, за якої людина тільки й може досягти щастя. Те, що в сродності філософ на-самперед ставить питання про працю, надає його вченню соціального звучання, бо воно спрямовувалося проти паразитизму панівних класів, що живуть за рахунок при-власнення наслідків праці трудящих.

Сковорода симпатизує передусім таким видам праці, як землеробство та ремесло, які в його очах мають біль-шу моральну цінність, ніж, наприклад, деякі науки. Він всіляко підкреслює переваги цих видів праці перед ін-шими, наголошуючи на тому, що вони суспільству потрібніші за інші. Землеробство в очах Сковороди має ту привабливість, що воно не веде до згубного відриву лю-дини від природного середовища і дає міцну насолоду землеробам.

Що ж до «чесного ремесла», то Сковорода надає йому важливого значення, адже воно не пов'язане з привлас-ненням чужої праці. В