3ахист моральних переваг тих видів праці, які пов'я-зані з виробництвом найнеобхідніших для людини про-дуктів і які не ведуть до втрати людської цілісності, е ха-рактерним для світогляду Сковороди в цілому. Щоб уникнути нещастя, твердить філософ, людина не повин-на: «а) входить в несродную стать; б) несть должность, природо противну; в) обучаться, к чему не рожден;/ г) дружить с теми, к коим не рожден». Сформу-лювавши ці думки, на зауваження, «а если кто к воровству рожден?», відповідає, що йдеться про людинолюбні душі та чесні звання, які утворюють «плодоносний церк-ви, яснее сказать, общества сад так, как часовую машину свои части». Ця думка цікава тим, що тут робиться спроба встановити критерій «сродності» і, крім того, з'ясувати те, як відбувається розподіл «сродностей» й суспільному організмі.

У підході до з'ясування природної праці філософ від-штовхується від погляду на суспільство як на цілісний організм, члени якого пов'язані між собою функціональ-ною залежність. Свій поіляд на сродну працю він висловлює так: «Сколько должностей, столько сродно-стей. Сій разныя к различным должностям божественныя побужденія означались у них разными разных че-лов?ков именами, своими сродностьми прославившихся. Однак все сій дарованія столь различныя един и той же дух святый действует. Так, как например, в мусикійском органе один воздух разные чрез различныя трубки голоса производит, или как в человеческом теле один ум однак разно по разсужденію разных частей действует». Завдяки цьому встановлюється гармонійна рівновага у суспільному організмі, яка забезпечує жит-тєдіяльність цього організму і зумовлює душевний спо-кій та добробут його членів.

Глибока переконаність у тому, що природа передбачила для кожної істоти певний сродний їй вид діяльності і що необхідно лише його пізнати, спонукає Сковороду картати людську зухвалість, що не бажає миритися з природою, прагне важкого, неможливого, непотрібно-; го, внаслідок чого страждає, коли не досягає бажаного. Міф про титанів, які повстали проти бога, на його думку, викриває тих сміливців, які «дерзновеннее и упрямее духу божественному сопротивляются, устремляясь с отчаянным упорством к великому, но совсем природе их неблагоприличному званію»..

Ця спрямованість на досягнення внутрішньої свобо-ди, незалежної від зовнішніх обставин, зрештою приво-дить Сковороду до визнання благим всього, що йде від природи. «Труд єсть живый и неусыпный всей машины ход потоль, поколь породит совершенное дело, соплетающее творцу своєму венец радости. Кратко сказать, при-рода запаляет к делу и укрепляет в труди, делая труд сладким». Це і є та ідея, яка всебічно обґрунто-вується Сковородою. Недарма для нього ідеалом срод-ності є «трудолюбивая пчела» — «герб мудрого человека, в сродном деле трудящегося». Там, де метою праці є не «изобиліе», а сам природний процес, сама справа перетворюється на веселе «пиршество». Навпаки, пори-вання людини у сфері неприродної праці в ім'я одержан-ня посад, прибутків, слави тощо перетворюється на муку. Людина, що збагнула природні їй заняття, знахо-дить в них надійний спокій і впевненість у собі, тоді як людина, що пов'язала свою долю ?, неприродними цим заняттями, не може досягти спокою, бажання її розпа-люються без меж, «дух несытости женет наряд, способствует, стремится за склонностію, как корабль и коляска без управителя, без совета, и предвиденія, и удовольствія. Взалкавши, яко пес, с ропотом в?чно глотая прах и пепел гибнущій, лихвы отчуждены еще от ложесн заблудивше от чрева, минув существенную исту...» .. Так він виробляє переконання в тому, що природовідповідність у праці, вчинках, в житті веде до вершин щастя, а відсутність її означає полон, гризоту, нещастя. Не ба-жай того, що не дано, а поміркуй над тим, як пізнати, що \ тобі дано, і реалізувати його.

Прагненню до багатства протиставляється заклик задовольнятися найнеобхіднішим, не спрямовувати свій зір на край землі, а повернутися до своєї хати, до самого себе.

Однією з основних ознак сродної праці є те, що вона приносить людині насолоду не своїми наслідками, вина-городою чи славою, а самим процесом її. Заперечуючи трудність як надмірність витрати сил при досягненні того, що не становить справжніх потреб людини, Сковорода разом з тим високо підносить труд, працю, що е проявом пізнаних необхідностей природи. Така природна праця хоч етимологічне і пов'язана зі словом труд, од-нак характеризується легкістю і супроводжується духов-ною насолодою. Щодо такої праці (труда) філософ нерідко вживає поняття «забава», «праздник» тощо, оскільки вона дає розраду духові.

Порівнюючи погляди Сковороди на роль і значення сродної праці з ідеями буржуазних просвітителів з цього питання, можна помітити як риси певної спільності, так і істотну їх відмінність. Однією з важливих проблем про-світництва була боротьба проти неробства та паразитиз-му і доведення того, що всі працездатні повинні займа-тися суспільно-корисною працею, яка є джерелом життя і умовою добробуту та суспільного багатства. В погля-дам просвітників важливе місце посідають принципи помірності праці, працелюбства та справедливості. По-зиція Сковороди в даному питанні близька до такого роду ідей, насамперед у тому відношенні, що він також з великою пристрастю засуджує «праздность», парази-тизм, неробство, розкіш та багатство. Але в питанні про значення праці для людини погляди Сковороди виділя-ються тим, що в його розумінні сродна праця є не тільки .засобом забезпечення матеріального існування людини, а й засобом її духовного самоствердження, джерелом радості, «веселія», щастя.

Таким чином, істотна відмінність Сковороди від бур-жуазних