Неробство («праздность») Сковорода вважає злом і для людини, і для суспільства. Але разом з тим не раз підкреслює, що сродна праця повинна бути легкою, вона ; зумовлює веселість духа, святковий настрій душі. Тому для доброї людини кожний день свято.. Відзна-чимо, що філософ тлумачить працю не тільки як фізичні зусилля, а й як активність думки, рух свідомості по шля-ху до пізнання істини. До останнього ряду праці, зокрема, належить і філософська творчість самого Сковороди, який на закиди в бездіяльності відповідав, що неробство важче за Кавказькі гори, але справа для людини не тіль-ки в тому, щоб «продавать, покупать, жениться, пося-гать, воэваться, тягаться, портняжить, строиться, ловить зверя», бо ці справи не можуть вичерпати людське сер-це. «Погрузив все наше сердце в пріобретеніе мира и в море телесных надобностей,— пише Сковорода,— не имеем времени вникнуть внутрь себе, очистить и поврачевать самую госпожу тела нашего, нашу душу» , — в цьому й полягає причина розслаблення духа, боязливість, заздрість, невдоволення, гнів тощо.

Сродна праця втрачає властивість, що семантично пов'язана з поняттям «трудність», вона стає легкою, як розвага, і супроводжується духовною насолодою. Послі-довно обстоюючи природне життя як життя духовне, як сердечну веселість, Сковорода захищає Піфагора, який, на його думку, правильно вказав на джерело «чистоты сердечной». Піфагор закликав обирати природне життя, яке звичка зробить солодким і приємним, бо звичка без природи мертва, тоді як заснована па природі, вона веде до щасливого життя.

Сковорода з цього приводу пише: «Чувствуй, что серд-це чистое живет в (одной) сродной жизни, а когда жизнь природная наша встречает нас не славно, но подло, тогда обычай, зделав ее сладкою, зделает и славною. Ничто же бо славно, и сладко, и чисто без природы, без коей и обычай и все мертво; ея єдиную нарицает Епикур блажен-ною».

Звертання Сковороди до філософії Епікура, послідов-ний захист її багатьом здається загадковим. А втім, звернення до етичних ідей Епікура для українського фі-лософа є цілком природним. Сковорода дорікав Плутарху за те, що він з ненависті до Епікура «не хотел раскусить сладости, сокровенныя в сем Епикурском слове...», тобто: «...природи последовать, могти несть чин, найтить в праздности сладость єсть тожде с богом делать; дело делать, сладко делать єсть то же достоинство в силе, сила — в природе, природа в боге, яко дуб в зерне, пребывает вовеки. Хулит философа за сердечную сладость, потом и сам сказует, что красота сердечная єсть град спокойствія. Будто ж не то же єсть сласть, сладость и красота в сердце...».