Тема: “Марко Черемшина – чарівник слова, письменник лірик”

Тема: Марко Черемшина –

чарівник слова, письменник-лірик.

Мета: перевірити, що учні дізналися про життєвий шлях Марка Черемшини під час екскурсії в хату-музей, зустрічі з нащадками родини Семанюків, на основі новел “Бо як дим підоймається”, віршів прозою “Заморожені Фіалки”, “Обнова”, “Симфонія” розкрити красу і силу слова письменника.

Обладнання: портрет М. Черемшини, куток “Карби М. Черемшина”, виставка книг, висловлювання В. Стефаника та М. Рильського про Черемшину.

Я хотів би, щоб будуче покоління з побожністю ставилися до сего великого поета.

В. Стефаник

Ні з чим краще не можна порівняти творчість улюбленого мого Марка Черемшини, як з гіркою річкою.

М. Рильський

Ступне слово вчителя

Є люди, які після смерті залишають надовго добру, теплу пам’ять. До таких належить і наш земляк – поет, письменник, добра людина – Іван Юрієвич Семанюк, літературний псевдонім якого Марко Черемшина. Воістину пророчими стали слова Василя Стефаника “Я хотів би, щоб будуче покоління з побожністю ставилися до сего великого поета.”

Читачі третього тисячоліття з великою шанобою ставляться до слова нашого письменника-земляка Марка Черемшини.

Ви недавно зустрілися з внучкою рідної сестри письменника Ольгою Іванівною Боднарук, побували на родинному місці письменника, відвідали хату-музей Марка Черемшини. Мене цікавить, що ви дізналися про великого письменника, які враження від побаченого, почутого.

Що дізналися про дитячі роки Івана Семанюка?

Як пояснити псевдонім?

Відповідь учня: Є дві думки щодо походження псевдоніма. Одні доводять, що літературне ім’я письменника походить від улюбленої річки Черемош, а другі кажуть, що від дерева Черемхи.

Вчитель: Діти, а родина Семнюків вважає, що псевдонім Марко Черемшина “позичив” у річки Черемош.

Навіть М. Т. Рильський творчість письменника порівнює з гірською річкою. Твори М. Черемшини є ніжні і лагідні, як інколи буває плин річки. А є твори, в яких вирує ненависть до гнобителів, біль за долю поневоленого народу. Буває і Черемош страшний і бурхливий.

Де і як навчався М. Черемшина? Де здобув вищу освіту?

Чому саме у Відні, столиці Австрії, навчався гуцул?

Вчитель. Про те, що судилося вчитися в Коломийській гімназії Івану Семанюку розповідає новела “Бо як дим підоймаєоться”. Подивіться інсценівку за новелою і дайте відповіді на запитання, написані на дошці:

Що дізналися від слів Мартинюка?

Чому на вашу думку, неня золоті леви поклала у гарнець з молоком?

Відповідь учня. Може тому, щоб не розтратив гроші швидко. Молоко не виллє, рукою не посягне за грошима – бо гріх. А коли вип’є молоко, з’їсть те, щ неня дала, то зрозуміє на що треба гроші тратити.

Чому, на вашу думку, не брали в науку Сюта і Єлену?

Обґрунтуйте думку, що М. Черемшина чарівник слова. Який художній засіб використовує?

Інсценівка (додається)

Автор (читає від слів: “Десь зійшлися шість дєдів... до “Отави росу пили, ненин голос стелили”).

Неня. Таки везеш його ситити?

Дєдя. Аді, везу, везу!

Неня. Іванку! А йди суда! Ану слухай: в горщику на дні у молоці є три срібні леви. А це тобі єблучка на дорогу. А це келешка з цибулев.

Ой бідна головонько, чи мені хибило м’ялки, чи миски, що я дитину від хати у світ пускаю. Хто мені тепер косити буде, сіно складати.

Іван. Не журіться, ненько. Сюта та Єлена дома, вони вам допоможуть. А за харчі красно дєкую. Бувайте здорові!

Дєдя. (кричить) Тай, Іване, ходи уже. Треба їхати.

Іван. Ненько, мінуйтися, пильнуйте здоров’ї (кланяється, неня перехрещує дорогу. Дєдя і Іван сідають на воза. Ідуть мовчки. Незадовго Іван питається)

Іван. Дєдю, а де ви діли Сюта і Єлену?

Дєдя. Сеї ночі у діда й баби ночували.

Іван. А ви чому мене туди не пустили?

Дєдя. Бо ти до книжки, а вони до роботи.

Іван. Дєдю, вертаймося д’хаті, візьміть ще Сюта і Єлену.

Дєдя. Ій, хлопче, не мороч мені голови... (Ідуть мовчки).

Дєдя. Тепер злази, небоже, з воза та біжи ід своїм камратям, бо це вже панський ліс. (Іван біжить. Через деякий час дєдя кричить).

Дєдя. Гей, хлопці, ходіт суда. (Приходять хлопці). Ви вже зібралися? Слухайте, що має до вас вуйко Мартинюк казати.

Мартинюк. Мой, хлопці, мой. Ви всі молоді опришки. Не штука, що ви розпізналися і розіграли-сте-ся, але ви нас можете талану збавити другі діти наші осиротити, з торбами пустити. Чи ви знаєте, що ви нас можете страшити на крах?

Вісім рік – то вік, то є коли на вас талан з хати виносити. А най котрийсь з вас відтак кине книжку та й раптом ні цап, ні баран, такий баран вертає на нашу голову! Тоди хоть топися, хоть, стріляйся, хоть пропадай у безвісти. Тоги виглянула би стариня ваша з самого студу перед селом. Тоги і вам і нам смерть смертельна! Тепер ми кажемо вам нарозумне: хочете коло книжки степенити, то їдьте до школи, а ми послушку зранку з себе здоймемо і будемо вам бечувати, а як кібзуєте, що не маєте тої волі то вертайте назад д’хаті і не калічте ні нас, ні себе самих. Кажіть, чи їдете дальше, чи вертаєте.

Хлопці. Їдемо, їдемо.

Мартинюк: Кажіть, що вибираєте, чи каламар, чи мазницю.

Хлопці. Каламар.

Мартинюк. Чи калач, чи малай.

Хлопці. Калач.

Мартинюк. Чи нужду, чи гаразд?

Хлопці. Гаразд.

Мартинюк. Не штука, що ви хочете бути панами, але чи писано вам панство.

Автор читає від слів: “Хлопці розбіглися на всі баки і хутко принесли галуззя та й розіклали ватру” до кінця твору.

Вчитель. А тепер знайомимося