“Я не дотримуюся точки зору Поліанни на природу людини. Я розумію, що оскільки людині властивий внутрішній страх і беззахисність, вона може вести і поводиться недопустимо жорстоко, надто деструктивно, незріло, регресивно, антисоціально і шкідливо. Все ж таки одним з вражаючих і переживань, що вселяють надію є для мене робота з такими людьми і відкриття вельми позитивних тенденцій, які існують в них дуже глибоко, як і у всіх нас [Rogers, 1961, р.27].

Різко розходжуючи з фрейдівською традицією, Роджерс постулював природний розвиток людей до «конструктивної реалізації», які властиві їх природженим можливостям. «Тому, коли такий фрейдист, як Карл Меннінгер (Karl Meinninger), говорить мені (в дискусії з цього питання), що він сприймає людину як „вроджене зло" або, більш точно „вроджене деструктивне", я можу тільки похитати головою в подиві» [цит. за Kirschenbaum, 1979, г. 250]. Отже, Роджерс мав глибоке, майже релігійне відчуття пошани до природи людини. Він стверджував, що все людство володіє природною тенденцією рухатися у напрямі незалежності, соціальної відповідальності, креативності і зрілості. Слід звернути увагу на те, що подібний погляд на природу людини є лейтмотивом всієї теорії Роджерса і точно ототожнюється з гуманістичним напрямом в персонології.

Хоча Роджерс, і Маслоу розділяли думку, що люди мають фактично необмежений потенціал для самоудосконалення, їхні теорії містять три ключові відмінності. Перш за все, Роджерс вважав, що поведінка особистості більшою мірою є функцією унікального сприйняття людиною оточення, тоді як Маслоу, з другого боку, дотримувався думки, що поведінка людини і його досвід регулюються ієрархією потреб. На відміну від Роджерса, Маслоу не підкреслював феноменологію людини. По-друге, теорія Роджерса в основному була сформульована завдяки його роботі з людьми, що мають психологічні проблеми. Насправді, Роджерс сконцентрував увагу на терапевтичних умовах, які сприяли самоактуалізації людини і перенесенню того, що він брав з терапії, в загальну теорію особистості. Маслоу, навпаки, ніколи не займався терапією і наполягав на тому, щоб психологія перемкнула увагу з вивчення аномалій на вивчення психічно здорових людей. І нарешті, Роджерс виявляв певні форми розвитку, що сприяють схильності людини до вдосконалення вродженого потенціалу, а в теорії Маслоу процеси розвитку, які регулюють рух людини до повної самоактуалізації, фактично ігнорувалися. Роботи Маслоу присвячені майже виключно дорослим, хоча він все ж таки визнавав, що люди схильні фрустрації потреб у визначені «критичні дні» життєвого циклу. Не дивлячись на ці явні теоретичні відмінності, і Роджерс, і Маслоу вважали, що люди в основному прагнуть рухатись вперед і у відповідних умовах повністю реалізують свій природжений потенціал, демонструючи істинне психічне здоров'я.

УПРАВЛІНСЬКИЙ МОТИВ В ЖИТТІ: ТЕНДЕНЦІЯ АКТУАЛІЗАЦІЇ

Разом з позитивною точкою зору на природу людини, Роджерс висунув гіпотезу про те, що вся поведінка надихається і регулюється якимсь об'єднуючим мотивом, який він називав тенденцією актуалізації. Він представляє собою «властиву організму тенденцію розвивати всі свої здібності, щоб зберігати і розвивати особистість» [Роджерс, 1959, г. 196]. Таким чином, найважливіший мотив життя людини — це актуалізувати, тобто зберегти і розвинути себе, максимально виявити кращі якості своєї особистості, закладені в ній від природи. Ця фундаментальна тенденція є єдиною мотивацією конструктом, постулованим Роджерсом. Дійсно, Роджерс відчував, що нічого не можна пояснити, постулювавши специфічні мотиви, такі як голод, статевий потяг, безпека, і використовуючи ці гіпотетичні мотиви для пояснення причин поведінки [Rogers, 1980]. Візьмемо за приклад голод. Традиційно психологія розглядала його як окремий потяг, або мотив, річ в собі. В системі поглядів Роджерса голод є тільки одним із специфічних виразів пануючого мотиву, лежачого в основі нашого існування, а саме — він необхідний, щоб «зберегти» людину. Якщо ви в це не вірите, припиніть їсти. Менше ніж через тиждень ви в це повірите або помрете. Або розглянемо статевий потяг як мотив— воно служить для «інтенсифікації» людини. Це зрозуміло і без пояснень. Або потреба досягнення — бажання відрізнитися, виконати важке завдання. З погляду Роджерса, дану потребу можна трактувати як один з виразів тенденції актуалізації. Прагнення людини до досягнень є способом вдосконалення внутрішнього потенціалу.

Роджерс вважав, що за відсутності значних зовнішніх обмежень або дій антагоністів тенденція актуалізації природно виразиться за допомогою різноманітних форм поведінки. Далі деякі істотні ознаки визначають тенденцію актуалізації як «одне центральне джерело енергії в організмі людини» [Rogers, 1980, г. 123]. По-перше, вона бере початок у фізіологічних процесах організму (тобто це біологічний факт, а не психологічна тенденція). На рівні організму тенденція актуалізації виражається не тільки в збереженні організму, із задоволенням дефіцитарних потреб (повітря, їжа, вода), вона також розвиває організм, забезпечуючи еволюцію і диференціацію органів і функцій тіла, його зростання і постійне оновлення. А сила мотивації, з якою тенденція актуалізації діє на психічні процеси, що відносяться до самозвеличення, має ще більше значення. Тенденція актуалізації є активним процесом, що відповідає за те, що організм завжди прагне якоїсь цілі, будь то почин, дослідження, зміни в оточенні, гра або творчість. Вона веде людину у напрямі автономії і самодостатності.

Тенденція актуалізації не просто націлена на зниження напруження (збереження життєвих процесів і пошуки комфорту і спокою). Вона