Може, тим без пісні я не можу
Працювати, жити навіть дня,
Що округ земля моя хороша,
А на ній – моя рідня.
Михайло Стельмах
Десь у другій половині тридцятих років відомий письменник Яків Качура одного разу привів до Максима Ри-льського молоденького вчителя, «що дуже мало говорив і весь час червонів». Максим Тадейович про це згадує так: «Він сором'язливо показав мені свої вірші, од яких так і повіяло свіжим і своєрідним талантом, а також великий зошит власноручних записів пісень — тексти з нотами. Я довідався, що вчитель той бере найдіяльнішу участь в громадському житті села і разом з тим устигає дуже ба-гато читати. Зимою, в мороз, у метелицю, пішки за кіль-ка десятків кілометрів ходив він із села до Києва в біблі-отеку...»
Це й був Михайло Стельмах, який завдяки невтомній праці над собою, завдяки невситимій жадобі до знань згодом стає видатним письменником, одним з найвизначніших сучасних майстрів художнього слова...
Народився Михайло Панасович Стельмах 24 трав-ня 1912 року в селі Дяківцях Літинського повіту на Він-ниччині в бідняцькій сім'ї. Тут, серед мальовничої приро-ди Прибужжя, в рідному селі минали його дитячі і юнаць-кі роки, тут відкрилася йому поетична краса природи, таємниці людського життя, тут почав він ходити в школу, жадібно вбирати премудрості наук...
Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша пробудила в дитячому серденьку лю-бов до навколишньої природи. Вона навчила маленького Михайлика милуватися вранішніми росами і легеньким ранковим туманом, подовгу вслухатися в «бентежні зву-ки далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високо-го піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись вес-ною з далекого вирію. Під впливом матері хлопчик навчився розпізнавати маковий цвіт і духмяний любисток, осінній гороб і калину; мати йому вперше показала, як у розквітлому соняшнику ночує сп’янілий джміль і як плаче від радості дерево, зустрічаючи довгождану весну...
Великий вплив на формування письменницького таланту у малого Михайлика мали також батько, дід Дем'ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого по вулично-му прозивали Бульбою, а особливо бабуся, яку він дуже любив. Казково-поетичний світ дитинства сповнений всьо-го незвичайного, романтичного, дивного. Про все це по-тім, через багато років, чудово розповість письменник Михайло Панасович Стельмах у своїх автобіографічних поемах-повістях «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір». І постануть перед читачем оті незабутні образи простих і добрих, чесних і невтомних у праці трудівників села, се-ред яких пройшли дитячі роки Михайлика.
Дитинство письменника припало на перші пореволюційні роки — тяжкі роки громадянської війни, руїни, го-лоду. На всю сім'ю були одні „чоботи, тож не дивно, що батько мусив нести до школи Михайлика на руках, за-горнувши в свою кирею. Відблиски Жовтневих заграв запам'яталися хлопцеві назавжди, а. з ними і слово ве-лике — Ленін. В одному з своїх ранніх віршів Михайло Стельмах так згадує про своє босоноге дитинство:
Я простий сіроокий хлопчина —
Син своєї нової землі,
На мені галіфе з полотнини,
І мені славно жити в селі.
Тут, за греблею, верби зелені
Заглядають у душу мені,
Тут у кожній хатині є Ленін,
І тут сонце нанизує дні
На жита, на червону пшеницю,
На гаї і на юність мою,
І тому, як в казкову жар-птицю,
Я закоханий в землю свою!
Багато незабутніх вражень лишилося від дитячих ро-ків. І одне з них — від вистави, яку вперше побачив Михайлик у сільській хаті-читальні. Враження було таке си-льне, що хлопець вирішив і сам написати п'єсу. Немало днів і ночей працював над нею — і таки написав. Звичай-но, це було дитяче, наївне писання. Але отой потяг до по-етичного слова, до мислення образами, потяг у світ чарів-ного слова — то був прояв природного обдарування, та-ланту.
З дитячих років Михайло звик працювати в полі. Він орав і сіяв, жав і косив. Пізніше допомагав батько-ві теслярувати і стельмахувати.
Після закінчення початкової сільської школи Михай-ло Стельмах вступає у школу колгоспної молоді, яку й закінчує у 1928 році, згодом — у Вінницький педагогічний технікум, а там і Вінницький педагогічний Інсти-тут. Інститут він успішно закінчує в 1933 році. Здобувши вищу педагогічну освіту, Михайло Панасович стає учите-лем. Шість років він працює на цій посаді в сільських школах Поділля і Полісся. Перші дві зими вчителює на. рідному Поділлі, а потім переїздить ближче до Киє-ва — в село Літки над Десною.
Молодий і повносилий Михайло Стельмах з головою поринає в науку, в скарбницю людських знань. Йому ма-ло того, що здобув у стінах школи, вузу; він хоче знати більше, хоче збагнути суть складних суспільних подій (колективізація, будівництво соціалізму, творча актив-ність мільйонів трудящих). Один з біографів М. Стельма-ха так відтворює цей період у житті майбутнього пись-менника; «Юнакові, сповненому буйної енергії, замало вчителювання. Влітку він працює на полі, на луках. За-коханий в природу, юнак жадібно всотує її таємниці. З часом він досконало вивчив життя птахів і комах, звірів, риб, трав і дерев; Все це — не з книг вичитане, а пізнане з найбільшої книги — природи. Він вслухається у забарвлену чернігівськими діалектизмами розмову літківських селян, як до того вслухався в подільську го-вірку своїх земляків. Він знає мову не з словників, до яких, до речі, ставиться з пошаною, а з уст її творця — народу. Охочий до співів, він пам'ятає тисячі пісень з їх численними варіантами, що живуть від Поділля до Полісся, від Карпат до Слобожанщини?" Пізніше, коли він став
