Перші поетичні спроби М. Стельмаха припадають десь на 1936 рік. Тоді та в наступних роках в журналах і га-зетах друкувалися його вірші, де поет славить рідну зем-лю, Комуністичну партію — керманича нашого життя, славить дружбу народів, передає схвильовані особисті пе-реживання, інтимні почуття. Уже в цих творах Стельмаха виразно відчувається струмінь народної поезії як живо-дайний і благодатний грунт, на якому зріє поетичний та-лант молодого лірика. Невичерпне джерело фольклору живить його поетику, наснажує твори мотивами, ідеями ї насамперед — високим патріотичним звучанням. Не ви-падково в одному з віршів поет проголошує:

Може, тим без пісні я не можу

Працювати, жити навіть дня,

Що округ земля моя хороша,

А на ній — моя рідня! (V, 17).

Саме на ці роки припадає знайомство М. Стельмаха з корифеєм української радянської літератури, неперевершеним знавцем рідної мови Максимом Рильським. Знайомство переростало в теплу, щиру дружбу. Про це так проникливо і сердечно розповів згодом М. Рильський у статті «Про молодих письменників». Не без добрих по-рад Максима Тадейовича і його батьківського благосло-вення молодий поет готує першу збірку своїх віршів. Аж тут і слушна нагода — перевірити добротність, зрілість їх на досить вимогливій, кваліфікованій аудиторії — та-ких же, як і він, поетах-початківцях, котрих зібрали в Києві при Спілці письменників на курси-семінар. Ми вже знаємо, яке враження справили ці вірші на уважних і прискіпливих слухачів — всі зійшлися на думці, що в лі-тературу прийшов справжній поет-лірик, талановитий, ви-могливий і безмежно закоханий у рідне слово. «Що ж приваблювало у віршах М. Стельмаха, чим захоплюва-ли вони? Насамперед безмежною душевною щедрістю, вірою в людей і особливою близькістю до них, до їх побу-ту, праці, почувань, закоханістю в природу — квітучу, багатобарвну, надзвичайно конкретну за колоритом, в неповторну красу рідної землі, щирістю, прозорістю ма-люнка. Торжество молодої сили, молодого серця, звер-неного до добра, відчувалося в його енергійних рядках. Бурхлива лірична повінь, і в ній виразно відбитий світ з своїми таємницями, які обов'язково будуть розгадані, з поетичними дивами, просторими обріями...».

1939 року Михайла Стельмаха призвано до лав Червоної Армії. В армії поет продовжує напружено й наполегливо удосконалювати свою поетичну майстерність. Радісною, хвилюючою подією в житті письменника був вихід у світ 1941 року його першої збірки поезій «Доб-рий ранок». Та радість невдовзі потьмарилася страшним всенародним горем — війна!... Рядовим воїном-гармашем пішов Михайло Стельмах на фронт у перші ж дні війни. Бої. Тяжкі, страхітливі, незнані досі... На межі російсь-кої і білоруської землі — між Великими Луками і Невелем — гармаша Стельмаха було контужено і поранено. Госпіталь. Лікування. Тяжке поранення надовго прикувало поета до ліжка. Але й тут він не випускав із рук пера. Переборюючи біль рани, чуючи стогін і бачачи муки друзів-фронтовиків, що лежали поруч на ліжках, пошмато-вані лютими боями, поет пише вірші, нариси, оповідан-ня — мовою художніх образів передає недавно пережиті жахи війни, героїзм побратимів-воїнів, мужність рідного народу в смертельному поєдинку з підступним ворогом. Безмежна любов до рідної землі ще сильнішим полум'ям палає в серці пораненого воїна. В одному з віршів він пише:

В крові із мертвими лежав,

Карався, мучився, вмирав,

А вірив: стрінуся з тобою,

Моя любов, мій рідний краю,

Де сонце з хмарами в двобої,

А матір воїна чекає! (V, 86).

Фронтова лірика Михайла Стельмаха сповнена гірко-го болю, зненависті до звірів-ворогів, ніжного і теплого синівського почуття до рідного народу, до України, що стогнала в ярмі окупації. Перед очима вразливого воїна, наче в калейдоскопі, зринали одна за одною картини жа-хів війни, смерті побратимів-бійців, руїни і пожежі, на сплюндрованій рідній землі. Багато хвилюючих, щирих поезій присвятив він своїм друзям, що навіки залишились лежати у фронтових могилах, розкиданих по шляхах вій-ни, посивілим матерям, дітям-сиротам, удовам. Бої, кров, смерть, пожежі і руїни — такі картини малює поет у своїх творах цього часу. Та саме життя його — це вже не те передвоєнне райдужне армійське життя, а страхіття і пекло нечуваної в історії людства битви. В одному з вір-шів, під яким стоїть дата 1942, поет пише (добре б учи-телеві знати напам'ять цей вірш і в час розповіді біогра-фії М. Стельмаха не читати, а проникливе, притишено і в зажурі продекламувати):

Життя моє — ідуть бійці суворі,

І чуєш дзвін натруджених сердець.

Вночі прострелені зринають зорі,

В полях вмира поранений боєць.

Береш його гвинтівку серед поля,

Що пахне ще і потом, і теплом. ,

А на могилі вже печалиться тополя

І тужить колос вистиглим зерном.

Життя моє — атаки і походи,

На всіх шляхах гарматний ярий грім,

І піднялись в Дніпрі червоні води,

А .за Дніпром пустіє отчий дім.

Життя моє — не пісня солов'їна —

Пожари, кров, натруджене плече.

А за димами встала Україна —

І вража кров сторіками тече (V, 76).

В роки війни М. Стельмах видав кілька збірок поезій: «За ясні зорі» (Уфа, 1942), «Провесінь» (Воронеж, 1942), обидві — за редакцією Максима Рильського, а в 1944 ро-ці в Москві виходить у перекладі на російську мову збір-ка «Украине вольной жить!» (переклад Н. Кончаловської, вступна стаття А. Адаліс). У цьому ж 1944 році в Уфі виходить перша збірка оповідань Михайла Стельмаха—«Бе-резовий сік».

В серці письменника-патріота квітла надія на неми-нучу перемогу над ворогом, на скоре закінчення війни; цього жадали всі — і ті, що на фронті виборювали довггождану перемогу, і ті, що в тилу кували запоруку для неї. Про