Творча постать Ісидора Воробкевича у літературній спадщині Івана Франка

Проголошення Української держави активізувало завдання концептуального перегляду художніх надбань національної культури, викликало великий інтерес до її витоків та непересічних досягнень минулого, сприяло глибокому аналізу проблем Української історії, мовознавства, літератури, мистецтва.

У зв'язку з історичними подіями останніх десятиліть, одним з пріоритетних напрямків українського музикознавства є висвітлення процесу формування та розвитку музичної культури Західної України другої половини XIX - початку XX століття. Характеризуючи еволюцію художніх стилів, висвітлюючи культурологічні явища в музичному житті краю, аналізуючи творчість тієї чи іншої мистецької постаті, дослідники, природно, акцентують увагу на фактах, що ігнорувались чи свідомо замовчувались в силу різних, в тому числі, ідеологічних чинників. Останнім часом з'являються ґрунтовні наукові праці і публікації, в яких зроблена суттєва переоцінка цінностей та оновленою постає картина музичного життя Галичини та Буковини означе-ного періоду.

Серед видатних діячів минулого, які заклали фундамент майбутнього розквіту музичної культури, важливе місце займає творча постать Ісидора Воробкевича (1836-1903). У вересні 2003-го року укра-їнська громадськість відзначає 100-у річницю його смерті. Незважаючи на значну популярність та авторитет І.Воробкевича на Буковині в 70-90-х роках XIX століття, в радянський період, у зв'язку з приналежніс-тю композитора до духовенства та патріотичним змістом творчості, його значення в історії української культури применшувалось, а музична спадщина, за винятком декількох творів, не популяризувалась.

Тому однією з актуальних проблем, що вимагають вирі-шення, є визначення в контексті розвитку музичної культури, місця І.Воробкевича як одного з яскравих представників національного відрод-ження краю. Першою і на сьогоднішній день найгрунтовнішою характерис-тикою життєвого і творчого шляху прославленого буковинця стала моно-графія Марії Білинської (І) Посилання на використані джерела подані в дужках: перша цифра вказує на порядковий номер, друга - на сторінку. За останній час інтерес до І.Воробкевича значно зріс, про що свідчить ряд наукових публікацій. Так, наприклад, Ярина Вишпінська підкреслює органічний зв'язок музики композитора і народної творчості, дає глибокий аналіз "Співаника для шкіл народних", акцентує увагу на важливій ролі збірника у вихованні та розвитку духовної культури дітей (2, 81-87). Значним кроком у пошуках матері-алів, пов'язаних з творчою постаттю І.Воробкевича, вивченні, пропа-ганді і популяризації його музичної спадщини стала подвижницька діяльність Андрія Кушніренка. В його наукових статтях підкреслюється, що творчість композитора стала не тільки значним внеском у скарбницю національного мистецтва, але "залишається актуальною в наш час, є духовним надбанням нашого народу і формує сьогодні сучасну гармонійну особистість, якій повинні бути властиві високі почуття патріотизму до своєї рідної землі, до своєї рідної культури” (3, 175; 4, 51-54). Значно зросла увага до композитора з боку наукових та навчальних видань, в яких І.Воробкевичу присвячені окремі розділи.

Більшість публікацій про І.Воробкевича зосереджує увагу на його літературній діяльності, ігноруючи часом факт, як зауважив свого часу Осип Маковей, що "тільки оцінка тексту, і музики була би повною оцінкою пісні С.Воробкевича" (5, 67).

Як відомо, повне ім’я композитора - Ісидор, в народі більш поширене як Сидір; один з найпоширеніших літературних псевдонімів -Данило Млака Багатогранний талант, що поєднав у собі дар композитора, письменника, драматурга, педагога, фольклориста, диригента і громадського діяча слід розглядати комплексно, правильно розставляючи акценти. Віддаючи данину пам'яті яскравому представнику українського відродження на Буковині другої половини XIX століття, слід не применшувати, але і не перебільшувати його заслуги. Адже талант І.Воробкевича, як і багатьох його сучасників розвивався у складних, далеко не сприятливих суспільно-політичних умовах. Серед основних завдань, які ставили перед собою представники української інтелігенції того часу - пробудження національної свідо-мості, боротьба проти румунізації, онімечення та москвофільства, створення культурно-освітніх та політичних товариств і організацій, розширення сфери вживання рідної мови і т.п. Таким чином, на перший план висувалися питання просвітницького характеру. Проблеми професіоналізації мистецтва, піднесення його на новий художній рівень, що органічно поєднує національні традиції з досягненнями європейської культури та високий етичний пафос, залишалися поза увагою більшості митців того часу. Тому, на наш погляд, особливо цінними для розуміння творчої постаті І.Воробкевича є свідчення, спогади та критичні статті його молодших сучасників - Івана Франка та Станіслава Людкевича,- які чи не першими усвідомили нові завдання, що стоять перед українсь-кими письменниками, поетами, музикантами.

І.Франко і С.Людкевич належать до тих видатних діячів універсального маштабу, котрі осягнули сутність національної ідеї крізь призму світової культури, а тому їх оцінка, судження і думки залишаються актуальними в наш час. Творча постать І.Воробкевича у літературній спадщині І.Франка та музикознавчих дослідженнях С.Людкевича не тільки допомагає зрозуміти місце видатного буковинця в історії національної культури, але також яскраво віддзеркалює світоглядні та естетичні принципи цих авторів.

І.Франко, який відзначався широтою суспільно-політичних, філософських, психологічних, наукових, мистецьких інтересів, що охоплювали практично всі проблеми людського буття і духу, не обділив І.Воробкевича своєю увагою. Його ім'я згадується у зв'язку з висвіт-ленням історії української літератури, становленням національного театру, видавництвом художніх творів. Також - випуском співаників, рецензуванням спектаклів, хоча ґрунтовний аналіз його життя і творчості як, скажімо, Юрія Федьковича, у І.Франка відсутній. Відмітимо, що Великий Каменяр неодноразово відгукувався на поетичну творчість І.Воробкевича. Це, зокрема, вірш "Подорож на місяць" з передмовою (як відповідь на вірш "Чоловік і місяць”) та сонет "Данилові Млаці” з циклу "Знайомим і незнайомим” (як відповідь на вірш "Не можна всім догодити"). В цих творах специфічний франковий гумор доповнює гостра публіцистичність та