Стан суспільного хвилювання і політичні конфлікти викликала політика табору Ю. Пілсудського щодо національних меншостей. Основна маса українського і білоруського населення трактувалась як „асиміляційний матеріал”, не здатний до створення власного державного організму. Землі, заселені цими народами були включені до складу Польщі не на добровільній основі, а в результаті військових дій [3, 3].

Загострювала політичні, соціальні та національні суперечності в країні, поглиблювала внутрішньополітичне становище польського уряду і шовіністична політика народних демократів у відношенні національних меншостей Польщі. Провал національної політики ендеків і пошуки нових методів зміцнення окупаційної влади були причини, що зумовили здійсненим Ю.Пілсудським у травні 1926 році державний травневий переворот, внаслідок якого в Польщі був встановлений режим, відомий під назвою „санація” (оздоровлення), що утримував владу в Польщі у 1926-1939 рр. [10;138].

Травневий переворот поставив при владі одну з найбільш реакційних, авантюристичних, агресивних, найбільш антинародних і антирадянських клік, закликану до влади польським поміщиками і капіталістами для врятування прогнилого режиму. Диктатура санації мала фашистський характер.

Перемога фашизму в Польщі відбивала слабкість польської буржуазії, нездатної панувати старими методами, відбивала гостроту суперечностей, що роздирали Польщу.

Фашистський режим у Польщі мав свої особливості. Гострота соціальних і національних суперечностей, що роздирали Польщу, безперервні конфлікти між окремими угрупуваннями пануючих класів, революціонуючий вплив сусідства з Радянським Союзом утруднювали встановлення в фашистській Польщі тоталітарного режиму. Тому захоплення влади Ю. Пілсудським не супроводилося формальним відмовленням від атрибутів парламентського управління, придушенням високої опозиції і забороною всіх опозиційних партій. Слабкість польського фашизму змушувала його прикриватися існуванням сейму і легальної “опозиції”, що здійснювала єдину політику захисту інтересів поміщиків Польщі [9, 335-336].

Диктатура санації не виробила власної концепції та конкретної програми національної політики.

Щодо непольських народів відстоювала вона концепцію так званої державної асиміляції: декларувала повагу прав національних меншин взамін на їхнє лояльне ставлення до держави. У політичній практиці санація проявлялася у посиленні функцій війська, школи та адміністрації як інструментів тиску на національні меншості [5, 22].

Влітку 1930 р. досягла критичної межі ворожнеча між українськими і польським колоністами. Почастішали напади на маєтки польських осадників і підпали їхнього майна.

Саботажна акція переросла в широкий, стихійний національно-визвольний рух. Скориставшись цим як приводом, уряд Ю. Пілсудського здійснив нечувані за своєю жорстокістю програми та масові репресії мирного українського населення, які увійшли в історію як “пацифікація” (умиротворення) [7, 183].

Черговий та заключний етап політики польських властей в Галичині розпочався вже після смерті Ю. Пілсудського в 935 р., бо саме в цей час прослідковувалась певна “нормалізація” українсько-польських відносин. Таким чином, підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що Ю. Пілсудський був видатним політичним і військовим діячем, погляди якого протягом усього життя еволюціонували від концепції федералізму – вільної співпраці вільних народів шляхом розчленування Росії і виокремлення народів в незалежні держави, до пацифікації, що фактично означало полонізацію і проведення антиукраїнської політики.

Він нерозривно пов’язав своє ім’я з відбудовою незалежності, з створенням польської держави.

Політик типу Ю. Пілсудського, що починав свою політичну кар’єру як лівий, але щиро бажав виконувати завдання загальнонаціонального масштабу, рано чи пізно постає перед альтернативою – залишатися в рамках “лівого” спектра політику му, чи служити загальнодемократичним, або ж націонал-державним пріоритетам. Саме останній шлях обарв Ю. Пілсудський в останні 20 років своєї політичної діяльності. Це була людина, здатна в необхідний момент діяти рішуче в вчасно зробити той чи інший вибір.

1. Баран З. Відродження і становлення Польської держави 1918-1921 рр.: Текст лекцій. – Львів, 1995. – С. 39.

7. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії (нарис суспільно-політичного руху ХІХ-1939 р). – Івано-Франківськ, 1993. – С. 183.

9. Манусевич О. Нарис и з історії Польщі. – Київ, 1954. – С. 335-336.

4. Гелей С. Василь Кучабський про українське питання в політиці Польщі // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Вип. 7. – Львів, 2000. – С. 296, 298.

11. Mikulicz S. Prometeizm w polityce II Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1971.