МАЙСТЕР

У Середній Азії до нього зверталися б «усто», у Вірменії — «нарпет», у нас — Майстер. Так здавен з найглибшим по-шанівком називає народ найудатніших робітників, умільців, митців, учителів. Таким був у мистецтві Закарпаття Йо-сип Йосипович Бокшай, таким він зали-шився у нашій пам'яті, в національній художній культурі.

Він і був Майстром у найповнішім і найточнішім значенні слова. Професіонал високого рівня, він віртуозно во-лодів технікою і засобами реалістичного живопису і легко, без видимих зусиль, міг буквально за кілька годин написати з натури чудовий пейзаж, досконало завершений за образною думкою і вико-нанням — від філософського узагаль-нення і до останнього мазка, і так, щоб земля ніжилась в промінні сонця, а у верхів'ях дерев чувся легіт вітру... Знав-ся з фрескою, писав темперою, олією, гуашшю, аквареллю, з пастелі видобу-вав не бачене раніш багатство барв і їх нюансів. Його пензлю були підвладні всі жанри живопису: від камерного за мотивом пейзажу переходив до багато-фігурної композиції, від портрета до натюрморта чи монументального стінопису. Блискучий рисувальник, він міг миттєво змалювати людину в най-складнішім ракурсі, уникнувши при цім найменшої похибки у передачі ха-рактерності, пропорції, поруху.

Такий професіоналізм повсюдно і за всіх часів цінувався дуже високо, для Бокшая він мав особливе значення. Майстерність володіння засобами свого мистецтва він розглядав як повагу до нього, а нехтування професіоналізмом, поступки дилетанству, через невміння чи навмисне, як образу мистецтва. Для Йосипа Йосиповича це не було питання особистого престижу, амбітності чи місця в “табелі про ранги” в утвердженні професіоналізму на загальноприйнятім європейськім рінні він бачив своєрідний патріотичний обов’язок, ос-кільки без цього закарпатська школа живопису ніколи і за ніяких умов не подолала б бар'єр провінціалізму як су-то місцевого явища. Заслуга Бокшая тут надзвичайно велика, а благодатні наслідки його наполегливих і цілеспря-мованих зусиль виявляються і донині. Молодих художників Закарпаття вихо-вують сьогодні учні його учнів, і якщо в їх творах крізь нове проступае “добре старе”, то те і те раз пом'янемо добром спільного всім поколінням Учителя. І пригадавши при цім, чим були обра-зотворче мистецтво Закарпаття до Й. Бокшая та А. Ерделі і чим воно стало після їх приходу, можливо зуміємо повною мірою поцінувати історичну масштабність цих видатних художників і педагогів. Вони першими високо під-няли планку професійної майстерності, кожне наступне покоління відтоді повинно брати цю висоту, а не хитрувати, посковзаючи під нею та те представляючись при цім нащадком і продовжувачем справжніх майстрів. Йосип Бокшай і Адальберт Ерделі. а вже вслід за ними Ф. Манаило, А. Коцка, А. Борецький, 3. Шолтес, Е. Контратоиич, А. Добош та інші, здійснили те, то посильне не одному поколінню, і, одностайним натиском розтрощивши стіну провінційної обме-женості, вони створили самостійну шко-лу живопису Закарпаття і створили її одразу на рівні сучасного їм євро-пейського мистецтва. Перші, а за ними й регулярні художні виставки на Закарпатті та за його межами, «Товариство діячів образотворчих мистецтв на Під-карпатській Русі». Публічна школа малювання, зі стін якої вийшла ціла плеяда видатних, прекрасно підготов-лених майстрів, персональні виставки в Ужгороді, Мукачеві, Празі, Брно, Братіславі, Будапешті. «Спілка підкарпатських художників», Ужгородське училище... Блискучий знавець класич-ної спадщини, Бокшай вивчав її за оригіналами у Венеції, Римі, Флорен-ції, Неаполі, Парижі, Мюнхені, Відні,— пін ніби врівноважував імпульсивну, то захоплювалася, натуру А. Ерделі, який стрімко мчав до новітніх течій сучас-ності.

Йосип Бокшай — постать в образо-творчому мистецтві Закарпаття істо-рична, і критерії підходів до нього повинні бути особливими. Більше, він не тільки ввійшов у історію національної культури, але сам безпосередньо творив її. Так, як разом з А. Ерделі та Ф. Манайлом, своїми учнями і послі-довниками, створював самостійну шко-лу живопису, що в чомусь стикалася із сучасним їм мистецтвом Європи і, в першу чергу, Угорщини і Чехословаччини, та у головнім залишалася глибо-ко самобутньою, що витоками своїми закорінена в світосприйманні і бутті народу. І всім, то зійшло на зораному ними полі — частка їх щедрого засіву. Від «бокшаївського кореня» бере поча-ток творчість таких великих і непере-січних живописців як 3. Шолтес, А, Кашшай, В. Габда, багатьох інших — перелік цей можна продовжити. Пара-докс полягає в тім, що цей вплив відчу-вається і у творах тих художників, які зараховують себе до «ерделівців» і не визнають залежності від бокшаївських традицій. Адже ж йдеться не про ті чи інші прийоми, а фундаментальні кате-горії Закарпатської школи живопису. Колись Й. Бокшай мріяв, щоб і з на-шої маленької землі вийшли в майбут-ньому великі майстри, на яких би весь світ дивився з повагою. Не берусь стверджувати про весь світ, але з цієї землі дійсно вийшли великі майстри, на яких і нині, через сто років після їх народження, дивимося з глибокою повагою.

Згадуючи відому усьому Ужгороду і Закарпаттю колоритну постать Йосина Йосиповича з його грубим носом і не-змінною люлькою під