Йосип Бокшай - синими вусами, в гольфах під колінами і «метеликом» під комірцем, Бокшая

Реферат - Йосип Бокшай

синими вусами, в гольфах під колінами і «метеликом» під комірцем, Бокшая — професора гімназії, а відтак училища і львівського інституту, важко сумістити його образ з величним славослів'ям. Напевно, по-чувши про себе, що «його життя — подвиг», художник би тільки іронічно усміхнувся. Між тим, при всім не сприйнятті пафосу слід визнати, що життя
Й. Бикшая — не тільки творчий, але й громадянський, патріотичний подвиг. І у мистецтві, і в житті, побуті і спілкуванні зі старшими й молодшими колегами, навіть у зовнішності Йосип Йосипович Бокшай був справжнім ін-телігентом. В широкім, універсальнім смислі поняття, і у його закарпатськім варіанті. Плоть від плоті тієї кращої закарпатської інтелігенції, початки якої йдуть від О. Духновича та інших будителів і яка сповна поділила тяжку долю рідного краю. Далека віл аристократич-них амбіцій, ця інтелігенція народилась і зміцніла в демократичному середовищі сільських священиків та учителів, і уже з огляду на це за своїм світовідчуттям була невіддільною від життя «простого» народу. Закарпатську інтелігенцію зав-жди відрізняли скромність способу жит-тя, розвинуте почуття власної і на-ціональної гідності, високий ступінь особистої чесності й порядності, глибоке знання і повага до життя і праці народу, його характеру і звичаїв, непорушна вірність релігії і заповітам батьків, нарешті, безмежна любов і відданість рідному краю. У своїй діяльності закарпатський інтелігент завжди керу-вався ідеалами просвітництва — засі-вом і вирощуванням на ґрунті народ-ного буття ідеалів християнської мора-лі, позитивних знань, тендітних паростків прекрасного, насамперед, національної самосвідомості. Це була, якщо можна так сказати, програма закарпатської інтелігенції; вона стала сенсом і оправданням життя одного з найха-рактерніших і найзначніших його пред-ставників — художника Йосипа Бокшая. Йому завжди була чужою барви-ста риторика і громогласні деклара-ції — і це теж типове для інтелігенції Закарпаття,— але у творчості, і у всіх своїх вчинках був великим Праце-любом. «На першому місці для нас, художників, стоїть завдання виховання суспільства,— стверджував він.— Не таж словом, як добрим прикладом». 1 ось поважний, широко визнаний Май-стер, автор багатьох станкових і виз-наних творів, пише картини для шкіл, ілюструє підручники, хрестоматії і календарі-альманахи, дитячі журнали. На схилі літ Бокшай з прихованою гор-дістю згадував про створений ним у мо-лодості триптих «Я русин єсмь и буду»... Заради справедливості, слід сказати і про другу сторону медалі. Закарпат-ський інтелігент, як правило,— це не ві-дірваний від життя ідеаліст, він міцно стоїть на землі, а сільські корені обумо-вили властивий селянину практицизм. А вже від нього один крок до здатно-сті на розумні компроміси, уміння раху-ватися з логікою і неминучістю історич-них ситуацій. Йосип Йосипович не був винятком; не схильний за своєю нату-рою до крайнощів чи конфліктів, він умів лагодити з властями й добре впи-сувався в контекст суспільного й куль-турного життя Закарпаття — і в роки Чехословацької республіки, і пізніше, у складі Угорщини, і у повоєнні деся-тиліття. Але до певної межі: там, де виявлялася зачепленою його гідність — особисте, мистецьке, національне,— він показував і твердість характеру, і вір-ність своїм принципам і переконанням. Багато з тих. хто писав про творчість Бокшая, відзначали, що за небагатьма винятками його жанрові композиції з життя закарпатських селян (починаю-чи з “Бокорашів” і кінчаючи полотнами останніх літ) відзначаються не тільки оптимізмом і життєрадістю, але і у пев-ній мірі ідилічністю, дещо театралізова-ною святковістю, які ніби знімають со-ціальні колізії і критичне ставлення до дійсності. Напевно, ці якості живопису слід віднести і за рахунок індивідуаль-них рис характеру митця, того потягу до компромісів, який був властивий його суспільній позиції, і в якійсь мірі прак-тичних міркувань, оскільки саме такни образ Закарпаття користувався успіхом у властей, туристів, покупців. Та це була б не вся правда.

Бокшай не був наївним мрійником, не витав у хмарках, і тяжку долю рід-ного краю — як до возз'єднання, так і після,— він знав, напевно, не гірше ін-ших художників, наприклад, Ф. Манайла чи Е. Контратовича, кращі полотна яких пройняті пекучим болем і співчут-тям до знедоленого закарпатського се-лянства. Про це промовляють і багато портретів та пейзажів Бокшая, з яких постає правдивий, без прикрас, образ Закарпаття і закарпатців. Але в головнім його мистецтво — про інше. Із всьо-го багатющого спектру реальної дійсно-сті Бокшай вибирає, яскраві, мажорні барви життєствердження і радості бут-тя, духовного й фізичного здоров'я, свя-та сильних і прекрасних людей на пре-красній, зігрітій сонцем землі. У контек-сті історії Закарпаття такий кут зору набував особливого значення в умовах боротьби народу за виживання, за на-ціональну своєрідність і право на само-бутність культури й способу життя, рів-ноправність в сім'ї європейських наро-дів. Художник піднімав голос на його захист, в лініях і барвах свого мистецт-ва утверджував ці ідеї в суспільній і. естетичній самосвідомості народу. «Оптимізм — це теж матеріал мистецтва»,— говорив Бокшай. І якщо ми зу-міємо подолати ідеологічний стереотип, що склався в нашому мистецтві, згідно з яким “розвінчування буржуазної дійсності” ледь не головна чеснота мит-ця, ти більше наблизимося до розуміння Л. Бокшая і його творчості. Не можна було будувати споруду закарпатської школи національного мистецтва лише на «негативі» і запереченні, потрібно було сильне позитивне начало, і навіть якщо воно

Сторінки: 1 2 3