Існує ще одна сфера творчих інте-ресів і звершень Й. Бокшая — монументально-декоративні розписи храмів і до-тичні до них станкові картини — панно на релігійні теми. Досі дослідники твор-чості художника (в їх числі й автор цих рядків) сором'язливо обходили мовчан-ням твори цього роду, в кращім випадку між іншим споминали про плафон Ужго-родського кафедрального собору. У пам'ятні всім лихі часи вважалося, що краще вже митець, а тим паче член-кореспондент Академії художеств СРСР і народний художник СРСР буде ким завгодно, навіть . цілком аморальною людиною, лише не християнином. Усе життя Йосипа Йосиповича — від хре-щення до останнього подиху — пройш-ло у лоні церкви, і він ніколи не прихо-вував, що глибоко віруючий. Тільки щи-ра віра в учення Христа могла стати першоджерелом і основою церковних розписів і картин: створення їх він роз-глядав як виконання творчого і христи-янського обов'язку.

В 30-х — на початку 40-х років мо-нументальний живопис займав мало не домінуюче місце у творчому доробку Й. Бокшая (і був одним з важливих джерел утримання родини). Розписаних Йосипом Йосиповичем церков бага-то — на Закарпатті, у Словаччині, Угорщині. На превеликий жаль, розпи-си збереглися не у всіх: одні замазані, інші загинули ввід часу, треті від недба-лості аби старання “борців за діалек-тичний матеріалізм”. Але й ті, що збереглися, дозволяють стверджувати, що в особі Бокшая українським живопис мав одного з найвидатніших монумен-талістів XX століття. Глибоко й творчо засвоївши спадщину й багатющий до-свід італійського та австрійського ба-рокко XVIII століття (особливо Дж. Б. Тьєполо, на закарпатському і угорському ґрунті Ф. Відри, К. Лотца, Г. Ришковпча), Бокшай виробив яскра-во індивідуальний стиль. Широта і ди-намічне розкриття загальних компози-ційних рішень, багатоманітність і вина-хідливість у постановках мізансцен, драматизм, ситуацій і образів, що поєд-нується з властивою барочному живо-пису театралізацією, віртуозне володін-ня будь-якими ракурсами, декоративність і гармонія насичених барв, кон-кретність і життєва переконливість об-разних характеристик — ці та інші яко-сті надають кращим розписам художни-ка високу естетичну вартість.

І ще одна важлива особливість. У багатьох композиціях. Й. Бокшая і, зокрема, станкових картинах, Христос і Богоматір постають в оточенні закар-патців — селян, пастухів, жінок, стар-ців, дітей в святковому, яскравому на-ціональному одязі, зі всіма властивими їм етнічними локальними і соціальними відмінностями. В цім бачиться спряму-вання художника наблизити втілені ним в живопису релігійні ідеї до світосприй-мання і уявлень своїх земляків, ніби демократизувати їх, підкреслити зверненість християнського вчення не «взагалі», а до всіх і кожного. Подібне трактування не було відкриттям Й. Бок-шая: вино було поширене на початку століття в мистецтві Німеччини, Австро-Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Галичини, інших європейських країн, і було найтіснішим чином зв'язане з явищем так званого «національного романтизму». У поєднанні наочності євангельської історії і проповіді христи-янської моралі із звеличенням рідного народу, утвердженням його етнографіч-ної самобутності, душевної чистоти, людської і національної гідності закар-патський художник шукав свій шлях у традиційному релігійному живопису, органічно включав його в коло тих кар-динальних проблем, які визначали про-цеси формування і розвитку місцевої школи.

Сприйняття мистецтва завжди суб'єк-тивне, рідко яке судження про худож-ників та їх творчість може претендувати на універсальність і незаперечність. Своє сприйняття мистецтва Бокшая склалось і у мене. Напевне, воно не вміщує в себе всього розмаїття його творчості і навіть лише пейзажі — зи-мові, весняні, літні,— і все ж виникає стійка асоціація. Картини Бокшая — не якась одна, а в цілісності творчості.— нагадують мені вересневе сонце над Карпатами. Не світле, вмите березневими снігами березневе сонце, не роз-печений добіла диск в липневий полудень, але ще тепле, щедре, ніби налите всіма пахощами прекрасної землі. Над ним бездонна глибінь чистого ультрама-рину, під ним багрянець і вогненне золо-то листя, мідь поруділої трави, холод-ний нолумінь синіх кушів, фантастичні вогнища жовтого, оранжевого, червоно-го, пурпурового, фіолетового... Бокшаївська осінь — це завжди пора мудро-сті, пора цвітіння і плодотворної зріло-сті, час буйної, радісної життєтворчості природи і людини.

Колись Йосип Бокшай так сформу-лював своє кредо: “Треба створити доб-ре і чесне мистецтво, як це робили старі майстри”. Його мистецтво добре і чес-не — адже недарма творив його Майстер.