Чи не в кожнім натюрморті А. Ерде-лі, у всякім випадку в багатьох, присут-ній погар (шклянка) води, який ніби став фірменним знаком автора. Мо-жливо, художник бачив у цім символ життя, всього сущого, можливо, він слу-жив йому своєрідним і дуже точним камертоном колоритних рішень. Мимо-хіть пригадується «гімн воді», що нале-жить перу А. Сент-Екзюпері: «...Тебе неможливо описати, тобою насолоджуються, не відаючи, що ти таке! Не мож-на сказати, що ти необхідна для жит-тя: ти саме життя. Ти сповнюєш пас радістю, яку відчуттями нашими не пояснити. З тобою повертаються до нас сили, з якими ми, було, вже прости-лись. Твоєю милістю у нас знов почи-нають буяти висохлі джерела нашого серця... З тобою вливається в нас без-межно просте щастя...»

А може, це мистецтво— ковток чис-тої прохолодної води для стражден-ного в пустині життя?

Невже і нині слід доводити, що вартість справжнього живопису — в нім самім?

Дні складаються в місяці, роки в де-сятиліття, але не щезає відчуття незри-мої присутності і участі, більш того, необхідності Адальберта Ерделі в ху-дожньому житті сучасного Закарпат-тя. І річ, напевно, не тільки в тім, що його полотна, ні на йоту не втратив-ши своєї чарівності, сприймаються на рідкість сучасними за духом, поетикою, засобами виразності. Сама особистість художника з його внутрішньою свобо-дою творчого духу, загостреним почут-тям гідності, безкорисливим і самовід-даним служінням мистецтву і тільки йо-му одному бачиться адекватною епо-сі духовного розкріпачення, у ще біль-шім ступені прообразом тих, хто при-йде — повинен прийти!— услід за нами. І тоді вичерпається історія вседозво-леності, спаде хвиля політизації мистец-тва і залишиться лишень одна форма його заангажованості — служіння не «по-точному моменту», але народу у його вічних вимірах, знов набуде безумов-ний пріоритет якість мистецтв, і його власне естетичний, художній рівень ста-не найпершою умовою національного відродження в цій сфері, мірилом і кри-терієм місця і ролі вітчизняного мистец-тва в координатах європейської і світо-вої культури. Адже саме в цім Адаль-берт Ерделі бачив вишу мету творчих

зусиль, смисл і оправдання і творчос-ті, і педагогік. Напевно, ще не так швидко відімре проблема подолання об-разотворчим мистецтвом Закарпаття провінціалізму як наслідку тієї ізоляції від світових художніх процесів, в якій воно так довго перебувало разом зі всіма, потрібне прилучення до цих про-цесів, освоєння кращих традицій і досягнень. І у цім плані життєвий і твор-чий досвід Ерделі, який не визнавав ніяких знижок на закарпатське поход-ження і який зумів органічно поєдна-ти відданість рідному краю з європей-ським світоглядом, послужить надійним орієнтиром майбутнім поколінням. То ж, може, Ерделі художник не тільки і не стільки першої половини віку, скіль-ки кінця і початку XI віку. Чи вірні-ше — на всі часи.

Живопис Ерделі на рідкість світло-носний. Не втім смислі, що він віртуозно передавав ефекти природного освітлення, того чи іншого стану на-тури, його полотна ніби світяться зсе-редини, осяваючи все навкруги диво-вижним світлим. Захоплені цим магіч-ним тяжінням ми лише потім почина-ємо усвідомлювати, що техніка живо-пису тут ні при чім і що джерело цьо-го світла — в душі художника, його часом тяжких, але нездоланних пори-ваннях до нагірних вершин духу, до вічного світла добра і краси. У про-світленій духовності, якою просякну-та кожна картина і вся творчість Ерделі, і полягає таїна його неперехідної і все зростаючої привабливості. Сьогодні ж, у часи всеохоплюючого, тотального дефіциту, найгостріший і найнасущніший — дефіцит духовності.

...Пам'ять повертає нас до тих уже давніх днів, коли мені, початкуючому мистецтвознавцю, довелось позна-йомитися з Адальбертом Михайлови-чем, пізнати одухотворену розкіш спіл-кування з ним, привітність і гостинність в його хаті, як дарунок долі прийняти його напуття і благословія. Час зітер багато подробиць і деталей цих небагатьох зустрічей, але назавше зали-шилося підсвідоме відчуття світла, що йшло від самого художника і від його полотен. «Світлосилу» особистості й творчості Ерделі наше покоління збе-регло і пронесло крізь роки: у найтяжчі часи вона допомагала вижити, вберегти тліючий у сутінках вогник. І сьогодні перед його полотнами ми знаємо, що це світло не згасаючого на крузі сонця, а його схід, то розгоряється. Світло у кінці тунелю — це і є мистецтво Ер-делі, художники нинішнього і ще в біль-шім ступені майбутнього.