Творчий шлях Тараса Григоровича Шевченка.

Тарас Григорович Шевченко (9.03.1814 – 10.03.1861) – великий український поет і художник, основоположник нової української літератури і критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві, академік гравюри Петербурзької Академії мистецтв, борець за національне і державно-політичне відображення України.

Народився Шевченко у с. Моринцях (тепер Черкащина). В родині селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім й батька, він з дитинства зазнав знущань. Працюючи і навчаючись у дяків, Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури, а відчуваючи великий потяг до малювання, уже тоді робив перші спроби розпочати навчання у маляра.

Коли Шевченкові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою поміщика П. Енгельгарда в м. Вільшані. З восени 1828 року до початку 1831 Шевченко побував зі своїм паном у Вільні, де, можливо, відвідував лекції малювання у професора Віленського університету Й. Рустамеса. З цього періоду зберігся малюнок Шевченка „Погруддя жінки”, що свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши до Петербургу в 1831 році, Енгельгард взяв із собою Шевченка, а щоб мати дворового маляра, віддав його в науку на чотири роки до живописця В. Ширяєва.

З цього часу Шевченко систематично почав навчатися образотворчого мистецтва працюючи в майстерні В. Ширяєва (1832-1838), а особливо з 1835, коли був зарахований стороннім учнем малювальних класів Товариства заохочування мистецтв. У ці роки виконав композиції на сюжети з античної історії Стародавньої Русі та України („Смерть Лукреції”, 1835; „Смерть Олега, князя древлянського”, 1836; „Смерть Богдана Хмельницького”, 1836-1837; „Смерть Сократа”, 1837); акварельні портрети Є. Гребінки (1837); М. Луніна (1838).

Працюючи в Ширяєва, Шевченко, у вільний від роботи час, ходив до Літнього саду, змалював статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.

Влітку 1836 року він познайомився зі своїм земляком-художником І. Сошенком, а через нього з Є. Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим, які разом з К. Брюлловим та В. Жуковським навесні 1838 року викупили молодого поета з кріпацтва. Перед Шевченком відчинилися двері в широкий світ науки і мистецтва.

В 1838-1845 роки навчався в Петербурзький Академії мистецтв, став улюбленим учнем Брюллова. Бувши вже неабияким портретистом, Шевченко опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. Водночас працював над поповненням своєї освіти, жадібно читав твори класиків світової літератури та захоплювався історією і філософією.

Твори академічного періоду – акварель „Марія” (за поемою Пушкіна „Полтава”, 1840), „Циганка-ворожка” (1841), автопортрет (1840) – засвідчують великий вплив учителя на формування Шевченка як художника, а разом з тим – утвердження в його творчості гострої соціально-викривальної тенденції (картина „Катерина” на сюжет однойменної поеми, 1842). У роки навчання Шевченко виконав ілюстрації до оповідання Г. Квітки-Основ’яненка „Знахар”.

Розвиткові критичного реалізму в творчості Шевченка сприяла подорож на Україну 1843р., де в нього, зокрема, визрів задум „Живописної України” – періодичного художнього видання про історичне минуле, народний побут, фольклор і природу рідного краю. Випуск з шести офортів вийшов у Петербурзі в 1844 році.

У 1843 р. на Україні Шевченко створив жанрові картини „Селянська родина”, „На пасіці”, соціально загострені малюнки „Хата батьків у кирилівці”, „Вдовина хата на Україні”, автопортрет, портрети Г. І П. Закревських, Маєвської.

У 1845р. Шевченко закінчив Петербурзьку Академію наук зі званням некласного художника і вдруге повернувся на Україну, де його зустріли, як великого національного поета.

В 1845-1847 роках, подорожуючи по Україні як співробітник Київської археологічної комісії, Шевченко змалював з натури історичні та архітектурні пам’ятки, писав портрети.

У 1847 році Шевченка затверджено на посаді вчителя малювання Київського університету. Заарештований і засланий того самого року до Оренбурзького окремого корпусу рядовим „з забороною писати й малювати” (особисте розпорядження Миколи І).

В 1848-1849 роки бере участь в експедиції на Аральське море. На острові Кос-Арал Шевченко виконує численні рисунки, сепії та акварелі. У пейзажних малюнках аквареллю та олівцем зафіксував усі етапи експедиції: сухопутний перехід від Орської фортеці до укріплення Раїм; два плавання по Аральському морю, зимівлю на о. Кос-Арал започаткував цикл малюнків з життя й побуту казахів („Казахи в юрті”, „Казахський хлопчик розпалює грубку”, „Казахи біля вогню”).

У 1850 році в Оренбурзі Шевченка вдруге заарештовано (за порушення заборони писати й малювати) і заслано до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак.

Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці – це найважчі часи в його житті. Та незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження, Шевченко таємно продовжував малярську і літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем. Поряд з пейзажами („Ханта-Баба”, „Вид на каратау з долини Апазир”, „Місячна ніч серед гір”), створив сепії „Циган”, „Серед товаришів”, „Тріо”. В Ново петровську Шевченко продовжив роботу над циклом сепій з життя й побуту казахів („Пісня молодого казаха”, „Казашка”, „Казашка Катя” і ін.), у кращих з яких виражено протест проти поневолення казахського народу царатом („Байчуші”).

До кращих здобутків критичного реалізму належить незавершена серія „Притча про блудного сина” – нищівна сатира на самодержавно-кріпосницький лад, а також пов’язана з нею сепія „Казарма”.

У Новопетровську Шевченко виконав барельєфи „Тріо”, „Бик і киргиз”.

Тільки через два роки після смерті Миколи І поета звільнили із заслання. У серпні 1857р. Шевченко залишив Новопетровськ. Добравшись до Астрахані, поетові довелось затриматись майже на півроку. Тут Шевченко написав ряд поем і намалював понад двадцять портретів, зробив чимало архітектурних зарисовок.

Навесні 1858р. Шевченко