він віддав для одної ідеї // Історичний календар на 1997 р. – К., 1996. і пресі Ефремов С. Трагедия молодого украинского ученого // Рус. слово. – 1910. – 10 янв.; Краснодемський В. Готов я нести люті муки за свій народ, за рідний край // Голос України. – 1997. – 4 січня; Лысенко Н. Самородок свытлой мысли // Зеркало недели. – 1997. – 31 мая; Степовик Д. Іван Огієнко // Літ. Україна. – 1992. – 16 січня; Його ж: Іларіон: тернистим шляхом до зірок // Голос України. – 1997. – 27 травня та ін..
Зібрані і проаналізовані джерела та література дозволяють в достатній мірі розкрити церковно-релігійну діяльність Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) в період 1917-1947 рр.
Метою обраної для дослідження проблеми є вивчення церковно-релігійної діяльності в зазначений період.
Відповідно до цього завдання дослідника є висвітлення таких питань, як:
формування суспільно-політичних поглядів Івана Огієнка;
розкриття діяльності Івана Огієнка по відродженню Української православної церкви в умовах національно-визвольної революції 1917-1920 рр.;
дослідити його церковно-релігійну діяльність в період польсько-швейцарської еміграції, що тривала в 1921-1947 рр.
Структура дипломної роботи визначається характером досліджуваної проблеми, поставленою метою і завданнями дослідження, що випливають з поставленої мети. Вона складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.
Розділ 1. Формування суспільно-політичних поглядів
Івана Огієнка
Іван Огієнко народився 2 (15) січня 1882 р. в містечку Брусилові Радомишльського повіту Київської губернії (нині районний центр Житомирської області) у бідній селянській православній родині Ювілейна книга на пошану Митрополита Іларіона. – Вінніпег, 1938. – С.21. Івана та Єфросинії (з роду Петриченків) Огієнків. Його батько походив з давнього козацького роду, коріння якого сягають Полтавщини. Його предок козак Максим Огієнко в часи Коліївщини (1768 р.) став одним з ватажків Кліщинського повстання 1767-1770 рр. (село Кліщинці Лубенського полку – тепер Чорнобаївського району Черкаської області). Сергієчко Г.М., Смолій В.А. Історія України. – К., 1993. – С.230. Іван був наймолодшою дитиною в багатодітній родині. На другому, за іншими даними на третьому, році його життя трагічно загинув батько, залишивши вдову – матір з дітьми. Старші брати Івана опанували кушнірське ремесло і жили самостійно, трьох наступних дітей мати віддала на виховання добрим людям, а Івана, шосту дитину в сім’ї, змалку мати брала з собою на роботу в місцеву економію – фільварк, а згодом – на бурякові та хмелеві плантації.
У Івана змалку проявлявся потяг до знань, але лише в дев’ятирічному віці він переступив поріг місцевої чотирирічки. Заробляючи на хліб, він одночасно навчався в школі, перериваючи шкільну науку взимку, поскільки не мав в чому ходити. Багато доводилося вивчати самотужки, а також навчати селянських дітей грамоті і молитов, за що одержував незначні кошти. Іван також підробляв прислужуванням у церкві, де місцевий священик Никанор Сташевський навчав його глибокої любові до служби Божої.
Саме ці три чинники – побожне ставлення до праці, науки і церкви й формували у молодого Огієнка переконання, світогляд і громадянську позицію, його своєрідний духовний світ.
За його спогадами, особливе враження справляли на нього “Життя святих” Св.Дмитрія Ростовського, з якими він познайомився навчаючись у чотирикласній школі. “...Читав їх з нечуваним тремтінням і захопленням... , - писав пізніше Іван Огієнко. – Мені відкрився зовсім інший світ, світ ясний і блискучий, і саме буденне життя моє стало іншим... У мене виросла воля й розум...” Митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Життєписи великих українців. – С.242.
У 1896 р., закінчивши початкову чотирирічну школу в Брусилові, він пішки пішов з матір’ю до Києва, подолавши 75 верст дороги, з наміром вступити до військово-фельдшерської школи. Вибір саме цієї школи був зумовлений тим, що навчання в такій школі для нього було безкоштовним. Це було пов’язане з тим, що його батько протягом 25 років був солдатом царської армії. Таких дітей приймали до згаданої школи і утримували коштом держави. Тимошик М. Лишусь навіки з чужиною... – С.40. Для навчання в інших закладах Огієнко не мав коштів.
Проте засади одержання освіти й професії не зовсім задовольняли майбутнього вченого, поскільки, крім всього іншого, по завершенні чотирирічного курсу навчання йому ще належало обов’язково відпрацювати в лікарні протягом шести років за безкоштовне навчання. Тимошик М. Весь вік, весь труд віддав Україні // Пам’ять століть. – 1997. - №1. – С.72. Ця школа давала майже середню освіту. Іван Огієнко цей період свого життя розпочав з інтенсивної самоосвіти. Він самостійно вивчав цілий ланцюг предметів. Його цікавили, насамперед, історія, література, мовознавство, філософія.
У червні 1900 р. він з відзнакою закінчив фельдшерську школу, блискуче склавши іспити і ставши першим серед кращих випускників школи. По її закінченню Іванові випав нелегкий шмат хліба: його визначали до праці у психіатричному відділенні київського військового госпіталю помічником лікаря. Марушкевич А.А. Невтомний працівник українського Ренесансу Іван Огієнко. Педагогічний аспект. – С.4. З часом він трохи призвичаївся до роботи у божевільні, але як тільки трапилася нагода, негайно звільнився з роботи у госпіталі. Степовик Д. Іван Огієнко // Літ. Україна. – 1992. – 16 січня. Це відбулося насамперед тому, що Огієнко не зміг звикнути до нерідких випадків передчасної смерті хворих, а працював він у відділенні психічних та нервових хвороб, і це постійно пригнічувало його вразливу душу.
Саме на цей період також припадає, за свідченням самого Огієнка, його “перше пробудження української свідомості”. Вплив на пробудження