української свідомості молодого І.Огієнка справив його приятель – фельдшер Колегії Павла Галагана в Києві Андрій Коровай та часті відвідини вистав українського театру. Тимошик М. Голгофа Івана Огієнка. – С.18. Юнак цікавився національної справою, бо ріс серед українського оточення, з дитинства розмовляв українською мовою, знав народні обряди і звичаї, любив рідну пісню та ін. І хоч всюди панувала російська мова, попередні дитячі враження, стихійні і цілеспрямовані впливи української культури, історії, їхніх носіїв, народного побуту та любов до рідної землі полонили І.Огієнка.
Величезне природне обдарування і різнобічність таланту майбутнього вченого проявлялися ще в його молоді роки. Про це засвідчує, зокрема, і той факт, що після болісних вагань І.Огієнко у травні 1903 р. успішно склав екстерном іспити на атестат зрілості при Острозькій класичній гімназії на Волині і одержав право вступу до університету. Він вступив до університету Святого Володимира на медичний факультет. Марушкевич А.А. Невтомний працівник українського Ренесансу. Педагогічний аспект. – С.18. Але давня мрія про гуманітарну освіту, потяг до глибшого вивчення культури, історії та літератури не давали йому спокою. 18-річний Огієнко постійно думав про історико-філологічний факультет. Проте йому було поставлено умову: тільки на медичному факультеті йому можуть зарахувати до стажу ті три роки, які ще лишилися невідпрацьованими у госпіталі. Інакше ні про яке навчання не могло бути й мови. І тому він змушений був вступати на медичний факультет.
Навчання на медичному факультеті дало йому добру нагоду опанувати дві класичні мови – латинську і грецьку, що надзвичайно прислужилося через тридцять років, коли Огієнко приступив до перекладу монументальної праці – Біблії з давніх мов українською. Степовик Д. Іван Огієнко // Літ. Україна. – 1992. – 16 січня.
В київський період свого життя, ще будучи учнем військово-фельдшерської школи, а потім і студентом медичного факультету університету, Огієнко надзвичайно ефективно займався самоосвітою. Він, окрім опанування фахових дисциплін, читав багато книг з історичної тематики, відвідував лекції з історії, філології, літературознавчої тематики, уже тоді писав вірші. У 15-річному віці (липень 1897 р.) появилася його перша друкована праця – стаття “Местечко Брусилов. Как живут крестьяне” – в петербурзькому часописі “Сельский вестник” Тильник М. Лишусь навіки з чужиною... – С.41., написана російською мовою, оскільки українська була під забороною.
Це була стаття про долю селян рідного Брусилова, яку Іван Огієнко знав з власного досвіду. Про ті часи він згадував: “Дуже рано відкрилися мені очі на дійсне життя і я побачив велику й дошкульну бідоту мого українського народу. я бачив як скрізь бідує наш народ, бідує на всіх ділянках життя. І сам я ріс в обставинах таких, що кусок хліба був мені святковою присмакою, і це я бачив і скрізь навкруг себе.
І дуже рано я переконався, що саме працею, а часом саме тільки нею, можна поконати бідоту життя...
І перша моя ідеологія, яку подиктувало мені живе життя, була: праця – то ціль нашого життя.
Все це справляло величезний вплив на формування суспільно-політичних поглядів І.Огієнка і відіграло вирішальну роль у виборі життєвого кредо майбутнього вченого уже в студентські роки. Його девізом стало: “Служити народові – то служити богові”.
В університеті Іван Огієнко особливо зацікавився давнім українським письменством, що, зрештою, й обумовило його остаточний життєвий вибір. Вирішальну роль у цій справі відіграв професорсько-викладацький колектив історико-філологічного факультету, лекціями якого надзвичайно захоплювався молодий студент. На схилі літ Огієнко згадував: “У той час у Київському університеті на історично-філологічному факультеті серед професорів були такі видатні вчені, як Г.Флоринський (слов’янознавство), А.Лобода (українська література і народна словесність), С.Голубов (історія Церкви), В.Перетць (церковно-слов’янська, російська й українська мови, палеологія, діалектологія), М.Дашкевич (західна література), І.Лук’яненко (церковно-слов’янська і сербська мови) Ярмусь С. Феномен Івана Огієнка (Митрополита Іларіона). – С.16. та ін.
Найбільше Огієнка приваблював курс академіка В.Перетця – дослідника давнього українського письменства. Шаров І. 100 видатних імен України. – К., 1999, - С.315. Під його впливом після неодноразових клопотань Огієнку вдалося перевестись з медичного на історико-філологічний факультет. Незабаром він проявив себе як один з найздібніших студентів, став улюбленцем академіка Перетця.
Слід зазначити, що роки навчання І.Огієнка в Київському університеті (1903-1909) припадали на той період українського визвольного руху, який, за словами С.Петлюри, відзначався стійкою тенденцією до посилення української ідеї в широких масах населення України, зміцнення його творчих сил, активнішого вираження національної роботи, незважаючи на посилення репресивних заходів царського уряду. Тимошик М. Весь вік, весь труд віддав Україні // Пам’ять століть. – 1992. - №1. – С.72. Зокрема після вимушеного проголошення конституційних свобод почалось бурхливе відродження українського друку, утворення українських громад, клубів, громадсько-політичних організацій. Саме ці процеси помітно вплинули і на “сильне пробудження українського національного почуття” Огієнка, визначення його місця в громадському русі.
“Свідома українська праця моя, - писав він про ці часи у своїх спогадах, - розпочалася якраз із року нового буйного відродження України, з 1905 року, й з того часу – по силах своїх... я й працюю на нашому культурному полі”. Ляхоцький В. Іван Огієнко та Кам’янець-Подільський // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка... – С.18. Саме тоді він, студент історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира, вперше починає писати українською мовою, стає активним дописувачем київської преси. Найближче він співпрацював з “Громадською думкою”, яка згодом була перейменована в “Раду”. В них вір розміщував замітки, кореспонденції, рецензії, статті, оповідання,