Курсова робота

«Євген Петрушевич»

Вступ.

Розділ 1. Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях.

1.1. У переддень повстання.

1.2. Боротьба за головне місто Східної Галичини.

1.3. Початок польсько-української війни.

Розділ 2. Діяльність Євгена Петрушевича як президента ЗУНР.

2.1. Основні віхи біографі Є. Петрушевича.

2.2. Діяльність Є.Петрушевича на чолі уряду ЗУНР.

Розділ 3. Процес творення західноукраїнської державності

2.1. Будівництво національної держави.

3.2. Прорахунки й здобутки уряду ЗУНР.

Висновки.

Література.

Вступ

Актуальність теми дослідження. У період розбудови незалежної Української держави помітно посилився інтерес до історії – справжньої, а не перелицьованої на догоду тим чи іншим політичним доктринам. Освоєння в історії "білих плям" заполонило не тільки уми фахівців, а й широкого громадського загалу, членів різних політичних об'єднань. Історична тема, як і тема культурно-національного відродження, домінує в багатьох публікаціях і рефератах на наукових конференціях, посідає важливе місце на сторінках публіцистики.

Історія – це пам'ять людського суспільства, його свідомість і совість, засіб самоочищення, виховання прийдешніх поколінь. На жаль, у часи тоталітарного режиму цілі пласти нашого минулого були сфальсифіковані або знаходились за сімома замками. Тому особливо серйозних досліджень чекає літопис українського народу. "Читати українську історію треба з бромом, – писав у травневі дні 1918 року прем'єр Української Народної Республіки Володимир Винниченко, – до того, – це одна з нещасних, безруких, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, застрашена нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи, вірніше, півдержавного) існування, що одгризалася на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування".

Напередодні Першої світової війни значна частина українських земель – Східна Галичина, Буковина та Закарпаття – перебували у складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. Рішучі заходи зі створення власної держави почали робити й українці на західноукраїнських землях.

Викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є суспільно-політичне життя України в період Української революції 1917-1921 років.

Предмет дослідження – діяльність Євгена Петрушевича як президента ЗУНР.

Метою курсової роботи є об'єктивне і всебічне висвітлення діяльності Євгена Петрушевича як президента ЗУНР.

Відповідно до мети поставлено такі завдання:–

з'ясувати основні віхи біографії Євгена Петрушевича;–

дослідити основні моменти революційно-визвольного руху на західноукраїнських землях;–

дослідити процес творення західноукраїнської державності.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період Української революції 1917-1921 рр.

Наукова новизна роботи полягає у спробі цілісно дослідити проблему діяльності Євгена Петрушевича як президента ЗУНР. Автор використав широку джерельну базу з цих проблем, врахував здобутки вітчизняної та зарубіжної фахової літератури.

Наявне використання таких методів дослідження як аналітичний, порівняльний, описовий, статистичний.

Розділ 1. Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях

1.1. У переддень повстання

Із завершенням Першої світової війни на західноукраїнських землях настав якісно новий етап народних змагань. Здійнявшись у Галичині, хвиля загальнонаціонального повстання прокотилася Буковиною, Волинню, Закарпаттям. Визвольна боротьба, що охопила всі етнічні українські території, становила глибокий взаємопов'язаний процес, органічну частину перетворень, які докорінно змінили обличчя Центральної та Східної Європи, всього континенту, врешті, цілого світу.

Українці, як і всі інші народи Австро-Угорщини, домагалися ліквідації ненависної чужоземної влади на своїх землях. Зробивши чималий внесок у розвал віденської імперії, революційні виступи в Східній Галичині, на Буковині, Закарпатті, а також на Волині одразу ж переросли в оборонну війну, спрямовану проти військ новопосталих держав (передусім Польщі) й тих, котрі існували раніше (насамперед Румунії). Особливої гостроти та міжнародного розголосу набула збройна боротьба в Прикарпатті. Це зумовлювалося стратегічним, політичним і культурним значенням Східної Галичини та її центру – Львова – в історичному житті України, а також їхнім місцем у територіальних домаганнях Польщі, якій переможна Антанта відводила першорядну роль у перебудові Центральної та Східної Європи.

Західноукраїнські землі вступили в новий етап свого розвитку, обтяжені перебуванням у багатовіковому колоніальному ярмі. Невигідне вірнопідданство місцевої еліти щодо габсбурзької монархії гальмувало розвиток подій у Східній Галичині аж до остаточного падіння Австро-Угорщини. Українські депутати віденського парламенту прихильніше, ніж представництва інших поневолених народів, зустріли маніфест імператора Карла від 18 жовтня 1918 р., який обіцяв перетворити Австрію на федеративну державу. Як твердять деякі активні учасники тодішнього українського руху, за порадою монарха 18-19 жовтня було скликано "з'їзд мужів довір'я".

Імперії лишалося існувати лічені дні, а депутати парламенту, єпископи, члени сеймів і лідери політичних партій Галичини та Буковини, які зібралися у Львові, далі дотримувалися курсу на залишення західноукраїнських земель під владою Відня. Він обґрунтовувався невизначеністю позиції Антанти, з одного боку, та становищем у Великій Україні, з другого. Головний документ зібрання, що проголосило себе Українською Національною Радою – вищим органом західноукраїнських земель, проголосив: українські землі імперії становлять "одноцільну українську територію", що "уконституйовується як Українська держава", представники котрої мають брати участь у "майбутній мирній конференції. Останній пункт декларації забороняв "теперішньому австро-угорському міністру заграничних справ Буріану" вести переговори "іменем сеї української території". Переводячи це рішення на зрозумілу народові мову, К.Левицький на мітингу 20 жовтня заявив, що воно означає "утворення Української держави в межах Австро-Угорщини". Він та його однодумці вбачали у створенні "коронного краю" чи королівства в складі Австрії альтернативу польській владі над Східною Галичиною [10, 270].

Лідери УНРади не наважилися виступити з позицій загальноукраїнського руху, бо знали про наміри Антанти й США зберегти Австро-Угорську імперію,