Грушевський Михайло Сергійович

(17(29).9.1866-24.11.1934)

Видатний український історик, визначний політичний і державний діяч, публіцист. Народився в м.Холмі (тепер м.Хелм, Польща) у сім'ї педагога-славіста. Походив з давньої (відомої з 18 ст.) священицької родини Грушів (згодом Грушевських з Чигиринщини. Невдовзі сім'я Грушевських переїхала за місцем роботи батька спочатку у Ставрополь, згодом - на Кавказ.

З 1880 навчався у Тифліській гімназії, а в 1886-90 - на історико-філологічному факультеті Київського університету. В травні 1894 захистив дисертацію та тему "Барське староство" і отримав ступінь магістра.

В цей період свого життя брав активну участь у дальності київської Громади. В 1894 за рекомендацією В.Антоновича переїхав до Львова, де посів кафедру української історії у Львівському університеті. У 1898-1913 Грушевський, очолюючи Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, проводив величезну роботу по реорганізації товариства за зразком європейських академій наук, збиранню фондів, створенню бібліотеки і музею. У 1895-1913 редагував "Записки Наукового Товариства ім. Шевченка". Михайло Грушевський створив у Львові школу істориків України, до якої алежали І.Крип'якевич, І.Джиджора, О.Терлецький, С.Томашівський, В.Герасимчук, М.Кордуба.

У 1898 у Львові вийшов перший том монументальної праці Грушевського "Історія України-Руси" (в 10 т.), яка продовжувала видаватись в 1899-1937 у Львові і Києві.

Політичну діяльність Михайло Сергійович Грушевський розпочав у Галичині, де в 1899 став одним в засновників Української Національно-Демократичної партії. В роки першої російської революції багато часу проводив на Наддніпрянській Україні.

В 1907 Грушевський організував і очолив Українське Наукове Товариство у Києві. В 1908, продовжуючи свою політичну діяльність, став одним з ініціаторів створення і головою Товариства Українських Поступівців, яке об'єднало більшість українських партій та національно-громадських організацій.

В цей період Грушевський видав ряд публікацій щодо українського питання - "З біжучої хвилі" (1906), "Визволення Росії і українське питання" (1907), "Наша політика" (1911), "Вільна Україна" (1917).

Перша світова війна застала Грушевського в Галичині. В листопаді 1914 Михайло Сергійович, (через Австрію, Італію і Румунію) зумів повернутися до Києва. Тут був заарештований російськими властями, які вже давно слідкували за його діяльністю, звинувачений у "австрофільстві" і засуджений до заслання у Сибір. На прохання Російської Академії Наук Грушевського переводять спершу до Симбірська, згодом до Казані, а звідти - до Москви.

14(27).3.1917 повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради. УЦР на чолі з Грушевським, враховуючи зміну політичної і соціально-економічної ситуації, пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної.

29.4.1918 Михайло Сергійович Грушевський був обраний президентом Української Народної Республіки. Після приходу до влади 29.4.1918 гетьмана П.Скоропадського відійшов від активної політичної діяльності. В березні 1919 емігрував в Чехо-Словаччину, а потім в Австрію, де розгорнув широку наукову і публіцистичну діяльність.

В 1919 Грушевський заснував Український соціологічний інститут у Відні, в 1920-22 редагував орган Української Партії Соціалістів-Революціонерів: "Борітеся - поборете!", часописи "Східна Європа" і "Наш стяг". Жив також у Женеві, Берліні і Парижі.

7.3.1924 після довгих роздумів і переговорів з радянськими представниками, Михайло Грушевський повернувся до Києва. В 1924 був обраний членом Української Академії Наук, керував секцією історії України Історичного відділу АН, брав участь у виданні журналу "Україна", "Записок історико-філологічного відділу ВУАН", "Наукового збірника" та ін. За його редакцією вийшли: "Український археологічний збірник", "Пам'ятки українського письменства", "Студії з України".

У 1929 Грушевського обрали академіком Академії Наук СРСР. Проте невдовзі Михайла Сергійовича заарештували як керівника так званого Українського націоналістичного центру, але незабаром звільнили. В березні 1931 його було вислано до Москви, наукові установи, створені ним, ліквідовано, співробітників і учнів заарештовано. Все це негативно вплинуло на здоров'я вченого.

Помер Михайло Сергійович Грушевський при нез'ясованих обставинах під час нескладної операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Грушевський - автор понад 2 тис. наукових праць: "Історія України-Руси" (т.І-10, в 13 книгах, 1898-1937), "Нарис історії українського народу" (1904), "Ілюстрована історія України" (1911), "Початки громадянства" (1921), "Історія української літератури" (т.1-5, 1923-27) та багато інших. Він також один з редакторів багатотомного видання документів "Джерела до історії України".

Історична концепція Грушевського складалась під впливом В.Антоновича, М.Костомарова і М.Драгоманова. Ідеї народництва і федералізму були домінуючими в його науковій і громадській діяльності.

Для історичної концепції Михайла Грушевського була характерною першість соціальних інтересів над національно-державними. Однак, в процесі дальшого вивчення історії України та особистої участі в

громадсько-політичному житті Михайло Сергійович все більшого значення надавав державно-національному чинникові. Ідеалом майбутнього устрою України для нього був демократичний федералізм з широкими правами громадян, виборністю всіх органів управління. Великою заслугою Грушевського як вченого, є створення цілісної концепції українського історичного процесу, його діяльність, як державного і політичного діяча періоду українських національно-визвольних змагань 1917-21. Ці та інші здобутки ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії.