Становище Івашка та його прибічників ставало небезпечним. Один із них — полтавський полковник Децик загинув від гніву своїх козаків. Старшина розуміла, що хвиля народного гніву скине їх хутчій, аніж цар прийде їм на допомогу. Тому вона зважилася ВКРИТИ із тяжкого стану шляхом нових зрад, смут, як це робили їхні попередники. 1668 року у Гадяч до Брюховецького з'їхалися всі полковники на таємну раду, де вчинено спробу очолити народний рух, почати першими виганяти російських воєвод, щоб відновити свою популярність. Повернувшись додому, вони виступали проти воєвод, бо спалахнуло народне повстання, під час якого частину воєвод повбивано, а інші втекли. Цар мав підстави покарати «вірного» гетьмана за його зраду. Російські війська під командуванням Григорія Ромодановського ступили на Україну й оточили Котельву та Опішню. Брюховецький розгубився. Його запізнілий протест проти воєвод не відновив до нього народного довір'я. Івашко Брюховецький навіть вдався за допомогою до татар. З невеликим загоном найманої охорони він виїхав з Гадячого й почав, не кваплячись, рухатися назустріч начебно російським військам. На шляху зупинився біля села Диканьки в урочищі «Сербине поле». Не маючи допомоги, не знав, що чинити. Мабуть, здався б князеві Ромодановському, але тут доля завершила його кар'єру. Ще до вигнання воєвод багато лівобережних полків звернулися 'до гетьмана Правобережжя Петра Дорошенка взяти їх під свою опіку. Тепер, коли з появою російських військ небезпека збільшилась, Дорошенко, використавши запрошення, пішов допомагати Лівобережній Україні. З великим козацьким військом і загонами татар, Дорошенко переправився через Дніпро й попрямував до Опішні. На шляху він натрапив на табір Брюховецького й зупинився. Дорошенко запросив до себе лівобережного гетьмана. Хоча запорожці, що супроводжували Брюховецького, були проти цього побачення, але городові козаки й старшина змусили безсилого й безпорадного гетьмана Івашка поїхати до супротивника й майже силою потягли його туди. Тільки-но Брюховецький наблизився до могили, де, сидячи верхи на коні, чекав його Дорошенко, як із натовпу підлеглих супровідників посипалися нарікання, докори. Звинувачення посилювалося, незважаючи на прохання й умовляння Дорошенка. Натовп кинувся на Брюховецького і розшматував його тіло. Дорошенко тимчасово був проголошений гетьманом обох берегів Дніпра, всієї України. Князь Ромодановський, довідавшись про долю Брюховецького, зняв облогу й одступив за межі України.

Так закінчилося життя, яке було сповнене владності, інтриг, шанолюбства, колишнього служника Хмельницького — Івашка, який зневажав усі інтереси народу, України для власної вигоди. Зрадою та вбивствами супротивників він домагався гетьманської булави й боярського звання.